Чтение онлайн

— То де ж вони? — з гіркотою запитав Письменник. — Зайдіть-но в першу-ліпшу амбулаторію, і ви побачите ті ж самісінькі самопрядки, які були колись у повітових “хвершалів”, — тільки й того, що облямовані нікелем та пластмасою!.. А нові методи лікування… Ще кілька років тому на весь світ проголосили, що ленінградські лікарі навчилися ремонтувати і знову вставляти видалені зуби. Тож назвіть мені таку клініку, де цей метод уже засвоєно! А якщо є хоча б одна, то чому новий спосіб не переймуть усі інші?.. Та хіба ви не знаєте, що псування зубів — це найгостріша проблема, яка стоїть перед сучасним людством?! Може, тільки один з сотні доживає до старості з власними зубами, а хіба це припустимо?.. Та чи знаєте ви, скільки хвороб викликають зіпсовані зуби?

— Ого! — сказав Дід Мороз здивовано. — Послухайте, друже, то, виходить, ми з вами однодумці?.. Дуже радий!.. Дуже… Але я, власне, на таке сподівався, тому й запросив вас сюди… Отже, ви мусите послужити науці. На вас буде перевірено одну гіпотезу…

— Яку… гіпотезу? — перепитав Письменник, запал якого враз прохолов.

— Ми повириваємо у вас геть-чисто всі зуби, а натомість посадимо зародки зубів бобра… Вам відомо, що в гризунів — бобра, кроля, пацюка, скажімо, — зуби ростуть безперервно, як нігті в людини?

— Гм, так… — не зовсім переконано сказав Письменник.

— Так от… — Дід Мороз кивнув головою на колбочку з якимись білими зернятками в синюватому розчині. — Ви одержите зуби, які оновлюватимуться щодня й щогодини; зуби, які служитимуть вам усе життя без усякого втручання зубних лікарів… Згодні?

— Згодний… — зітхнув Письменник. — А це не дуже…

— Ні, не дуже боляче, — посміхнувся Дід Мороз. — Я впорсну вам чудесний Препарат, який не тільки дасть мені змогу без болю повитягати ваші зуби, а й прискорить приживлення на ваших яснах зародків зубів бобра.

— Ну, то починайте, — вже хоробріше сказав Письменник.

І недарма ж це діялося в казці: не встиг він оком моргнути, як уже в нього в роті замість прокурених і щербатих старих зубів з’явилися нові-новісінькі, аж блакитнувато-прозорі.

— Поздоровляю вас! — потис йому руку Дід Мороз. — Тільки… гм… я забув попередити про одну дрібничку: ці зуби ростимуть надзвичайно швидко. Конче необхідно, щоб вони щодня стиралися на стільки, на скільки виростають. Для цього вам доведеться… гм… запровадити в раціон харчі вищесередньої твердості…

— А які саме? — дещо занепокоївся Письменник. — Сухарі?

— Та ні… — Дід Мороз почухав потилицю, — Сухарі м’якуваті. Добре було б гризти молоденькі стовбури берези. Небагато — оцупалків зо два на день — і годі.

— А якщо я… не гризтиму? — прошепотів Письменник, приголомшений несподіваною перспективою.

— Доведеться, — сумовито зітхнув Дід Мороз. — Інакше у вас зуби виростуть так, що ви не зможете затулити рот. Втім, не турбуйтесь: усі гризуни саме таким чином сточують собі зуби… Тирсу можна випльовувати — навряд чи її перетравить ваш шлунок…

— Я не хочу! Не хочу!.. Не хо… — закричав Письменник. Але то була казкова ніч: не встиг він і озирнутися, як оте самісіньке сингурантно-абревіатурне поле висмикнуло його з медичного крісла і миттю перекинуло до знайомого кабінету. Мало того, в руках у Письменника звідкілясь узялася березова палиця; він гриз її і випльовував жорству, але не встигав, бо зуби — чудесні блакитнувато-прозорі зуби — виростали з шаленою швидкістю. Ось вони вже набули такого розміру, що не стало як розкривати рот… Ось вони натиснули ще… “Зараз одірветься щелепа! — подумав Письменник. — Треба щось робити!”

Шалений біль пронизав йому мозок… і в ту ж мить.

Письменник прокинувся.

В роті було повно пір’я з порваної подушки, а клятий Зуб після короткого спочинку сказився ще дужче.

Чарівна ніч скінчилася, то кінчається й казка. В неї немає щасливого кінця, бо коли Письменник рано-вранці приплентався до свого товариша, професора Мороза, і попросив його свердлити зуб ультразвуком — професор сумно й безнадійно розвів руками.

(Сповідь неповнолітнього злочинця)

Що я наробив?! Коли б ви тільки знали, що я наробив, — я, активний піонер і відмінник, майбутній астробіолог і поет, учень 5-Ж класу 228-ї середньої школи міста Києва громадянин Борис Іванович Ляпсус! Так-так, саме “громадянин”, бо я втратив право називатися товаришем. Я вчинив злочин, страшний злочин!

Мене не притягнуть до карної відповідальності тільки через те, що я неповнолітній. Але я каратиму себе сам. Каратиму жорстоко. І, звичайно ж, ні в якому разі не захищатиму співучасника, — а точніше, організатора і натхненника! — мого злочину громадянина Дмитра Михайловича Книша, учня того ж таки 5-Ж класу тієї ж таки школи.

Слухайте ж, сучасники-однолітки, мою сумну сповідь!

Слухайте, аби не повторити мою трагічну помилку!

Рішуче відмежовуйтесь від таких, як ми, а особливо від таких, як гром. Дмитро Михайлович Книш!

Вічна ганьба тим, хто гальмує розвиток науки!

Я розповідатиму все до найменших подробиць, нічого не приховуючи.

Почну з характеристики мого колишнього друга, а нині тільки співучасника і натхненника злочину.

Громадянин Дмитро Михайлович Книш (Митько, він же “Мезон”) народився в родині письменника. Піонер (не активний). Нагороджений похвальним листом (за 2-й клас). Середня успішність — 3,59 бала. Недисциплінований (за останню чверть має 13 зауважень від кібер-учителів та 5 — від наставника). Теж мріє бути астробіологом (але нещодавно одержав двійку з органічної хімії!) Я буду цілком об’єктивний: Митько (він же “Мезон”) — взагалі хлопець непоганий. Насамперед, він хоробрий. Так, наприклад, коли здоровань Федір Квач (”Піраміда”) хотів торік мене побити, Митько став на мій захист і дав йому духопелів навіть без моєї підтримки. Потім: Митько не скупий. Кажу це з повною відповідальністю, бо він віддав мені надзвичайно рідкісну марку “блакитної космічної серії” (зі штемпелем Північної обсерваторії Місяця!!!). Митько завжди готовий виручити товариша з біди: нещодавно, коли я одного разу цілком випадково спалив у лабораторії мікроамперметр, він узяв провину на себе і відремонтував прилад власноручно (правда, це йому було зовсім не важко, бо другою своєю професією він обрав надмініатюрну радіоелектроніку).

Саме через ці якості Мезон (я називатиму його так, як називав раніше) і став моїм другом. Однак — “ти друг мені, Мезон, та істина — дорожча!”. Я не можу приховувати його вади, які й стали кінець кінцем підґрунтям для організованої ним злочинної змови!

Насамперед, Мезон — страшенно непосидючий (через це він і одержав таке прізвисько). Надзвичайно любить командувати, нав’язуючи свою волю. Так, скажімо, він торік майже силоміць затягнув мене купатися в забороненій зоні Дніпра. Абсолютно не визнає авторитетів. (Подумати тільки: заявив, що Ейнштейн — сам великий Ейнштейн! — своє твердження про неможливість перевищити швидкість світла висмоктав з пальця!) Несамокритичний: запевняє, що саме йому пощастить виявити нові вищі форми життя у Всесвіті. Нечемний: завжди сперечається із старшими і визнає хибність своїх тверджень аж тоді, коли вичерпає всі заперечення. Дуже нерозсудливий: завжди прагне робити те, що заборонено.