Чтение онлайн

— Любий Густав, е, невже ти й це можеш? Хіба у твоїй владі пакувати до вантажних літаків отакий породистий багаж?

— Начальник штабу авіачастини асів Люфтваффе може все! — хвальковито запевнив майор.

— Хіба ти начальник штабу?

— А хто ж іще! Невже ти про це досі не дізнався? А ще кореспондент… До речі, Адольфе, ти не забув своєї обіцянки уславити в книзі моїх «цвинтарних» фаталістів?

— Про що мова, Густаве!

— Тоді поїхали. Зараз же! Подивлюся, яке воно — твоє слово.

— Що ж, охоче… Не заперечуєш, якщо спочатку я надрукую нарис в газеті «Панцер форан». Скажімо, під назвою «Друзяки панцерних лицарів — хрестоносні валькірії»?

— О, це було б чудово! — ж спалахнув від задоволення Готтфрід. — Однак ідемо нарешті — мене чекають.

Біля машини Готтфріда двоє офіцерів розважали «східну красуню» з посірілим за бурхливо проведену ніч обличчям, так-сяк підфарбованим.

— Панове! — бадьоро проголосив Густав. — До нашої уславленої частини їде кореспондент з Берліна гер Адольф Шеєр. Рекомендую! Прощу поступитися місцем у моїй машині і пересісти в авто пана історика.

— Айн момент! — зупинив їх Шеєр, націлюючись фотоапаратом. Густав Готтфрід вмить опинився біля «східної красуні» і картинно охопив її за талію. Гауптман клацнув затвором і пообіцяв: — Гарний буде знімок, рідкісний.

— Сподіваюся, не для газети «Панцер форан», — стурбувався Густав. — Честь дами, інтереси високої політики…

— Скажімо, так, — ледь помітно куточками губів усміхнувся Шеєр, — для вашого трофейного альбому.

Ас аж звеселився від цього двозначного дотепу і з властивою йому безцеремонністю зареготав.

… На аеродромі панувала метушня, зовсім не подібна на звичну для Густава картину. Він тільки отетеріло дивився на бронетранспортер з автоматниками, незнайомих офіцерів з СД, на оскаженілих собак, що рвалися з повідків. На злітному полі стовбичив і сам оберштурмбанфюрер Хейніш.

— Карпере! — нервово заволав Готтфрід до чергового. — Що тут у нас коїться?

Карпер службово виструнчився:

— Нібито знешкоджують саботажників.

— Тобто як це — «нібито»? Кажи точно!

— Таж хіба ці служаки з СД щось толком скажуть? У них усе секрет або найсуворіша таємниця.

— Когось арештували?

— Лише одного підсобного робітника з місцевих.

— А зараз що роблять?

— Обшук. Трусять геть усе.

— Ну й діла! Зайвий клопіт на голову…

— Лютке! — навмисне підвищивши голос, гукнув Шеєр. — Забери з машини камеру і все фотоприладдя. Не лишай нічого! Чорт забирай, ніколи невідомо, що ці нишпорки винюхають і як витлумачать.

Густав Готтфрід зрозумів цей невисловлений натяк і з вдячністю поглянув на гауптмана.

— Карпере! — похопився він. — Поки не минеться уся ця шпигунська веремія, сховай оту жінку, що в машині, у мене. А потім негайно поклич Гюнтера Зура і Зігфріда Гюде: у них братиме інтерв'ю військовий кореспондент.

— Буде зроблено, пане майор!

Густав, дивлячись на злітне поле, де зараз гарчала собарня, мовив до Шеєра:

— Вчасно нагадали, Адольфе! Однак і я не залишуся у боргу: Зур і Гюде — мої найкращі аси… Але, Адольфе, кого я бачу! Воістину сьогодні день несподіванок!

Адольф Шеєр і собі помітив, що з машини, яка щойно зупинилася, випурхнула фрейлейн Крістіна Бергер. У глибині її завважив ще Віллі Майєра, який не квапився з'являтися на світ божий. Після розмови в казино гауптман спостеріг, що Майєр уникає зустрічей з ним, якщо вони не пов'язані зі службовими обов'язками.

— Пане майор! — покликав Готтфріда черговий. — Ваша дама вередує і не хоче йти з машини без вас.

— О господи! За що муки мої?.. Адольфе, я миттю повернуся.

В очах Крістіни Шеєр побачив неприховану тривогу.

— Доброго ранку, фрейлейн!

Вона, не відповідаючи на вітання, заговорила швидким шепотом:

— Прибув фон Дітріх для повторення зйомок деяких епізодів кінофільму. Заходив до СД, розшукує свого знайомого по Берліну історика Шеєра, хоче бачитись з ним… Від нас він пішов до абверу. Штюбе тут?

— Ні, немає.

— Значить, скоро будуть…

«Провал, — майнуло в голові Шеєра. — Неминучий провал!..»

— Я приїхала з Майєром за викликом Хейніша. Когось тут допитуватимуть на місці… У тебе лічені хвилини, Адольфе! Тікай…

Розвідник, який діє по той бік фронту, у таборі ворога, нерідко потрапляє у таку складну обстановку, яку неможливо передбачити завчасно, і тоді він повинен приймати рішення самостійно, бо тут радитись ні з ким і часу для цього немає, — діяти треба негайно. Тікати? Але аеродром оточений есесівцями, не випустять, і взагалі — раптова відмова від послуг Готтфріда і від'їзд з аеродрому тільки викличуть підозру і контрміри… Відкласти виліт? Але через кілька хвилин тут з'являться Дітріх і Штюбе. Це — провал!.. Він подивився на літак: льотчик і радист… двоє на двоє… Ну, а якщо упадемо, то на своїй території. Летіти! Тільки летіти!.. Ганс Лютке з тривогою прислухався до їхньої квапливої мови.

— Гансе, ти все чув?

— Т-т-так т-очно!

— Узяв, як наказано?

— Т-так.

— Що ти замислив, Адольфе?

— Ще не знаю, чи вийде, Крістіно… А тобі нема чого ходити за мною. Негайно» йди до Хейніша. Це — наказ!

— Фрейлейн, куди ж ви? — до них хутенько тупотів збуджений ас Густав.

— Служба, пане майор! — привітно всміхнулася йому Крістіна.

— Ох, ці жінки… Хай їм грець! Зараз будуть Зур і Гюде. Де братимеш інтерв'ю, Адольфе?