Чтение онлайн

— Ти взагалі сьогодні дотримувалася розкладу? — запитав він роздратовано.

— Хтозна! Я ж психічно неврівноважена, — я піднесла руку — показати браслет, і з подивом зауважила, що його немає. — Бачите? Я навіть не пам’ятаю, коли з мене зняли браслет. Навіщо мене викликають у Ставку? Я щось проґавила?

— Гадаю, Кресида хоче показати тобі ролики з Округу 12. Та, мабуть, ти побачиш їх уже у прямому ефірі, — мовив він.

— Ось який мені потрібен розклад! Розклад телепрограм, — сказала я. Богз уважно на мене подивився, але промовчав.

У Ставці зібралося чимало людей, однак мені залишили місце між Фінеєм і Плутархом. Екрани вже були ввімкнені — транслювали останні новини з Капітолія.

— Що відбувається? Ми хіба дивитимемося не агітки з Округу 12? — запитала я.

— О ні, — мовив Плутарх. — Тобто, можливо. Я не знаю, який запис хоче використати Біпер.

— Біпер начебто знайшов спосіб вклинитися в загальнонаціональну трансляцію, — пояснив Фіней. — І тепер наші агітки зможуть дивитись і в Капітолії. Він зараз у Штабі оборони саме працює над цим. От-от почнеться пряма трансляція — Снігоу збирається виступити з промовою. Вже починається.

На екрані з’явився герб Капітолія, з динаміків залунав гімн. І вже за мить на мене дивилися зміїні очі президента Снігоу. Він забарикадувався за своєю трибуною, але в лацкані його піджака красувалася велика біла троянда. Камеру розвернули, і в кадрі з’явився Піта. Він сидів поруч із картою Панему на високому кріслі, впираючись черевиками в залізну підставку для ніг. Ступня його протезу невпинно відбивала якийсь дивний ритм. На Пітиному чолі й над верхньою губою набрякли великі краплі поту — їх не могли приховати навіть численні шари косметики. Однак найдужче мене налякав його погляд — злісний, але водночас якийсь несфокусований.

— Йому гірше, — прошепотіла я. Фіней стиснув мою долоню, підставив мені плече, і я сперлася на нього.

Піта заговорив про необхідність перемир’я. Наголосив на тому, якої непоправної шкоди завдано інфраструктурі округів. Тим часом на карті висвітлювалися місця, які зазнали найсильніших руйнувань. Зруйнована дамба в Окрузі 7. Поїзд зійшов із рейок: із перекинутих цистерн витікають токсичні відходи. Згоріле вщент зерносховище... Все це буцімто справа рук повстанців.

Бах! Без попередження на екрані з’явилась я — стояла посеред зруйнованої пекарні Пітиних батьків.

Плутарх скочив на ноги:

— Йому вдалося! Біпер зламав їхній захист!

У кімнаті загомоніли, але раптом на екрані знову з’явився Піта. Цього разу вираз у нього був розгублений: він побачив на моніторі мене. Спробував урятувати ситуацію, продовживши розповідь про бомбардування водоочисного заводу, аж тут знову трансляцію перервало інтерв’ю Фінея — він розповідав про Руту. А тоді почалася битва трансляцій: капітолійські майстри намагалися витіснити з ефіру Біпера, а той уперто не здавався. Капітолійці були не готові до такого повороту подій, а Біпер передбачив, що відбуватиметься, тому запасся безліччю п’яти-десятисекундних роликів. Офіційна презентація без упину переривалася коротенькими агітками й перетворювалася на посміховисько.

Плутарх аж сіпався від задоволення, і всі хвалили Біпера, один тільки Фіней мовчав. Я зустрілася поглядом із Геймітчем — у ньому віддзеркалювався мій власний жах. Усвідомлення того, що з кожним заохочувальним вигуком Піта віддаляється і вислизає.

На екрані поплив герб Капітолія, залунала спокійна музика. Так тривало секунд двадцять, а потім на екрані знову з’явилися Снігоу і Піта. Довкола них метушилися люди. З кабінки за їхніми спинами линув розлючений галас. Снігоу, перекрикуючи галас, заявив, що повстанці намагаються навмисне поширити неправдиву інформацію, щоб очорнити Капітолій, однак правда і правосуддя все одно запанують. Запевнив, що трансляцію відновлять після посилення захисту. І зрештою Снігоу звернувся до Піти, запитавши, чи не хоче той сказати щось Катніс Евердін.

На згадку про мене обличчя Піти скривилося.

— Катніс... Як, ти гадаєш, усе закінчиться? Що залишиться? Ніхто не застрахований. Небезпечно всюди. І в Капітолії, і в округах. А ви... в Окрузі 13... — він різко вдихнув, немов йому бракувало повітря; очі його божевільно зблиснули, і він закінчив, — помрете ще до ранку!

Десь за кадром гукнув Снігоу:

— Вирубайте!

Біпер скористався нагодою і прокрутив кілька коротеньких роликів з Округу 8, де я відвідувала хворих у шпиталі. А в коротких проміжках між роликами ми спостерігали за тим, що відбувалося в студії у Капітолії. Піта хотів ще щось сказати. Камеру збили на землю й спрямували в білу кахляну підлогу. Затупотіли важкі черевики. Гупнуло, мов від удару кулака, і долинув Пітин болісний зойк.

Білі кахлі заляпала кров.

Зойк народився у найглибшій глибині нутра і, розітнувши все тіло, застряг у горлі. Я оніміла, немов авокс, похлинулася власним горем. Навіть якби я змогла розслабити шийні м’язи, випустити зойк із грудей, чи хтось почув би його? У кімнаті здійнявся справжній балаган. Звідусіль сипалися запитання й відповіді, всі намагалися розшифрувати Пітині слова. «А ви... в Окрузі 13... помрете ще до ранку!» Однак ніхто й не обмовився про самого посланця, чия кров заляпала білу підлогу.

— Тихо! — гаркнув упевнений голос. Усі очі здивовано витріщилися на Геймітча. — Тут немає нічого загадкового! Хлопець хотів сказати, що нас сьогодні атакують. Тут. В Окрузі 13.

— Звідки в нього така інформація?

— Як ми можемо йому довіряти?

— Звідки така впевненість?

Геймітч безсило застогнав:

— Поки ми тут сперечаємося, його б’ють, до крові б’ють! Яких доказів вам іще потрібно? Катніс, допоможи мені!

Подумки я добряче потрусила себе, щоб повернути собі дар мовлення.

— Геймітч має рацію. Мені не відомо, звідки в Піти така інформація. І я не знаю, чи вона правдива. Але він вірить, що це так. І зараз у Капітолії... — я не змогла вимовити вголос те, що в Капітолії робить із ним зараз Снігоу.

— Ви його не знаєте, — мовив Геймітч до Коїн. — А ми знаємо. Готуйте людей до евакуації.

Однак президент, здається, зовсім не стривожилася — просто не очікувала такого повороту подій. Здається, вона добирала потрібні слова, постукуючи пальцем по панелі управління. Коли вона заговорила, її голос звучав упевнено та спокійно, а зверталася вона до Геймітча: