Чтение онлайн

Люди Логри, безсумнівно, не були ранніми пташками. В той час як ми тупотіли по декільком дерев’яним коридорам, які не здатні вразити уяву, і були загнані у голу дерев’яну кімнату, магістрат щойно прийшов, все ще намагаючись натягти свої білі офіційні шати та позіхав, коли всідався у єдине крісло у кімнаті. Він був кошлатий, дурнуватий чоловік, такий же не здатний вразити увагу, як і кімната. Єдиною вражаючою річчю була величезна картина намальована на штукатурці стіни, бика із великими синіми крилами. Коли магістрат метушливо всідався, я вказала на картину та запитала Ого:

– Що це?

Золоте-пальто відповів мені, звучав він приголомшено:

– Це зображення Великого Хранителя Логри. Прояви повагу, молода жінко.

– Мені треба у туалет, - оголосила Тітонька Бек.

– Покажіть їм де, - сказав стомлено магістрат. – Покажіть їм усім.

Тож, нас знову повели. Ріаннані, Тітоньці Бек та мені показали досить добре обладнане побілене місце із місцями для усамітнення. Маю сказати там було дуже гостинно. Я гадаю, інші думали так само. У всякому разі, коли Фінна, Івара, Ого та Різа привели назад у кімнату, вони виглядали значно бадьоріше.

– Тепер, - сказав магістрат, - ми можемо починати, будь-ласка?
– Поки нас не було, йому принесли чашку чогось, від чого йшла пара, і він ковтав це, дивлячись на нас сердито поверх чашки. – Маю сказати, ви дуже строкаті шпигуни.

– Ми нешпигуни, - сказав Івар, дивлячись на нього сердито.

– Тоді чому ви тут? – сказав магістрат. – І звертайтеся до мене – Ваша Честь.

Різ узяв Івара за руку, щоб той замовк.

– Тому що, - сказав він, - е – Ваша Честь – у мене була думка, що бар’єр можна перетнути з повітря і ми вирішили довести це. Як Ви бачите, ми це довели.

– Дуже непридатна історія, - сказав магістрат. – Звичайно ви прийшли шпигувати. Що мене дивує, це чому вас тут сім з усіх місцевостей.

Золоте-пальто сказав, вказуючи на Тітоньку Бек:

– Ця заявляє, що вона Мудра жінка зі Скарру, Ваша Честь.

Магістрат подивився на Тітоньку Бек, у якої від вітрів було розтріпане волосся.

– Ну, я чув, що вони усі дикі, скажені жінки. Вона може бути. Це не змінює моє рішення. Вони усі іноземці. Закрий їх усіх нагорі допоки у Регента не буде часу зайнятися ними.

– У Регента? – сказала Тітонька Бек. – Якого ще Регента? Я думала у вас був король.

– Регент – брат короля, який управляє, через хворобу короля, - сказав магістрат. – А ти звертайся до мене – Ваша Честь.

– Тоді ти звертайся до мене– Мудрість, - сказала Тітонька Бек.

– Ні, не буду, - сказав магістрат. – Ти – шпигунка. Замкніть їх усіх.

– Але я Принц Скарру, - запротестував Івар. – Мене не можна тримати під замком.

– Так само і мою сестру, - сказав Різ. – Вона видатна співачка Галлісу.

– Звертайтеся до мене – Ваша Честь! – майже закричав магістрат.

– А я – праведний монах з Берніки, - додав Фінн. – Замкнути мене є безбожністю.

– Кажіть – Ваша Честь! – заверещав магістрат.

Ого, скоріше нерішуче, виступив уперед та сказав:

– Ваша Честь, я підданий Логри. Я тут народився і…

Магістрат подивився на нього презирливо.

– О, так? Ти прийшов сюди одягнений у варварський Скаррзький одяг і кажеш мені це! Очевидно, ти один з тих великих високих дикунів, яких вони розводять там.

Обличчя Ого стало рожевим. Він був, я бачила, вище усіх у кімнаті. Він мав рости дуже швидко останнім часом. Він почав говорити знову, а магістрат обірвав його:

– Зараз ти збираєшся бекати мені, що ти насправді принц, як цей хлопець. – Він вказав на Івара.

Івар сказав:

– Але я і є!

Ого почав:

– Ну,…

– О, відведіть їх геть! – завив магістрат. – Замкніть їх із іншими в’язнями допоки у Регента не з’явиться час зайнятися ними. – Він кинув свою чашку на бік крісла та замахав обома руками, які шльопнули. Чашка перевернулася та розбилася об підлогу. – Дивіться, що ви змусили мене зробити! – сказав він.

Я ледве утрималася, щоб не розсміятися, незважаючи на наші неприємності. Ріаннан розсміялась, прикривши рот рукою. Але Івар кипів. Ого дихав важко і було схоже, що він може розплакатися. Коли солдати виштовхали нас з кімнати, Івар виплеснув свої почуття на Ого, кажучи:

– Не хвилюйся. Ми всі знаємо, що ти Орг з Логри.

Різ виразив йогопочуття, кажучи:

– Що за дуже низький рівень офіційної особи. Хіба вони не можуть надати посаду комусь кращому? Якби цей чоловік був священиком на Галлісі, він би прислужував на Сіноні.

– Або у Дроковому Кінці, - погодилася Ріаннан.

– Це дуже низькі посади? – запитала я. – Дуже на це сподіваюся.

Тітонька Бек вразила мене, сказавши:

– Він мав би прибирати навіз за великою рогатою худобою.

Золоте-пальто та інші солдати нічого з цього не заперечували. У мене було відчуття, що вони погодилися із нами, але причина, з якої вони нічого не сказали можливо була у тому, що ми почати підніматися довгими дерев’яними сходами. Солдати важко дихали та не виглядали задоволеними. Ми всі настільки звикли підніматися по пагорбам, що не спіткали жодних проблем із підніманням. Ми спустилися у коридор, а тоді піднялися якимись довгими кам’яними сходами, а Різ розмовляв усю дорогу, описуючи Сінон а тоді Дроковий Кінець, а також докладно повідомляв, що за жалюгідні місця вони собою являли. Я сказала йому, що відчула полегшення від того, що існували частини Галлісу, які небули ідилічно гарними.

– О, так, - сказав він, коли ми почали наступний кам’яний проліт, - є куточки Галлісу, які жоден бард не відвідає, тож вони стають гірше і гірше.

До цього часу ми вже видерлися на стільки сходів, що я очікувала, що нас ув’язнять у високій вежі. Я була немало здивована, коли ми крутонули у бік та загупали по великому вестибюлю, що пахнув, радше смачно, теплим деревом. Логра, як я починала розуміти, була теплішою за будь-яку країну в якій я вже побувала. На ту мить вже мала пройти половина ранку і сонце яскраво світило крізь дюжину високих вікон.