Чтение онлайн

Ми всі намагалися розпитати Тітоньку Бек, де гроші, але усе, що вона відповідала було те нечітке:

– Я не знаю, я певна. – Це зводило з розуму.

На заході сонця мені увірвався терпець. На дорозі був гарний на вигляд готельчик, а ми не могли купити там навіть булочки. До цього часу я питала Тітоньку Бек ввічливо, та по-доброму, та голосно, та м’яко, та просто питала. Я умовляла. Ого благав. Фінн молився до неї. Івар наказував сказати йому. Тоді він кричав. Ого намагався притулити рота до її вуха та прошепотіти. Ніщо з цього не спрацювало. Я сказала Івару зупинити Мое. Я тупнула ногою по кам’яній вулиці.

– Бек! – різко сказала я, - скажи мені де ти заховала гроші, чи я потягну тебе за волосся!

Мабуть, я прозвучала як моя мати, її сестра, а вона свого роду, впала у дитинство. Вона подивилася нагору та сказала:

– Це в їжі тваринки, звичайно ж. І якщо ти потягнеш мене за волосся, я скажу Бабці. – Їхня бабуся виховувала їх, Бек та мою мати, розумієте.

Хлопці кинулися до мішку з вівсом Мое та почали занурювати свої руки у нього ніби це був розчин вдачі*. Перш ніж вони усе розсипали, я вирвала торбу, на всяк випадок. І вона була важчою, ніж мала бути. Тітонька Бек хитро поклала гаманець біля верхів’я, тож він не випинався. Бідолашна Мое мусила їсти навколо нього. Я витягла його з тріумфом.

– Ось він!

_________________________________

* Діжка або ящик , наповнений тирсою і невеликими призами , які треба витягати.

Зрештою, ми змогли залишитися у готельчику. Але ми виявили що, щоб змусити мою тітку поїсти, або помитися, або лягти у ліжко, я мала розмовляти із нею, як її зла сестра.

– Бек, їж свою вечерю, або я скажу Бабці! – гарчала я. Тоді, пізніше, - Бек негайно приготуйся лягати! – І, нарешті – Бек, лягай та спи, якщо не хочеш, щоб тебе тягали за волосся!

До того часу мене вже нудило від гарчання. Я так сподівалася, що вона прокинеться дорослою вранці.

Вона не стала дорослою.

Я мала знову починати весь час гарчати.

– Бек, зніми свою нічну сорочку. Бек, надінь свої панчохи, чи будуть проблеми! Бек, сходи у вбиральню*, допоки ти не замочилася! Їж цю вівсянку, Бек! Бек, залазь у візок, або я відшльопаю тебе!

_____________________

*Тут вона вживає слово, що означає туалет на дворі. Такі старі радянські дерев’яні туалети, переважно у літніх таборах відпочинку.

Фінн та хлопці спостерігали та слухали, із сумно відчиненими ротами.

– Яке падіння великої Мудрості, - сказав Фінн, хитаючи головою.

Це було усе, про що вони втрьох могли думати. Це була я, хто оплатив рахунок, і це була я, хто пам’ятав запитати шлях до Протоки Чарки, але принаймні один з нас це робив.

Протока, сказали мені, була на південному-сході звідси. Поверніть наліво на великому перехресті, сказали мені, і йдіть у напрямку міста Чаркпуль, де була паромна переправа. Поки вони казали, я думала про мапу островів, яку наш Вчитель завжди малював, із товстою Бернікою, прямою угору та униз, та Галлісом, довгим тонесеньким островом, що нахилявся у бік від півдня та сходу. І я зрозуміла, що, мабуть, ми не так вже і далеко. Я подякувала людям з готельчику дуже ввічливо та вийшла туди, де Ого заклопотано впрягав Мое у візок. Тітонька Бек сиділа на камінні, у той час, як Івар ходив туди-сюди перед нею. Ми усі боялися, що їй може прийти у голову, піти блукати. Фінн стурбовано стояв за нею.

– Хороші новини, - сказала я їм. – Схоже на те, що ми не далеко від Чаркпуля.

– І що ми будемо робити, коли дістанемося Чаркпуля? – запитав Івар.

– Сядемо на паром до Галлісу, - сказала я. – Протока не широка. – І я сподівалася що, як тільки ми поставимо ногу на іншу землю, закляття Пані Лома зніметься з Тітоньки Бек. Деяка магія така.

– Але хіба Чаркпуль не порт? – сказав Івар. – Ми могли би там взяти човен до Скарру, хіба ні? Не думаю, що наша подорож буде вдалою із такою Бек. Гадаю нам слід повернутися додому.

Думаю, ми всі ахнули. Я почувалася так, ніби Івар сильно вдарив мене по частині голові. “Додому!”, подумала я. “Скарр!”. І я так хотіла додому, що мені боліло. Я хотіла чути запахи та їжу та гори та безпеку. Десь, де я знала як працює магія та де належні королі, а Мудрих Жінок поважають. Я так сильно хотіла усе це, що я майже розплакалася.

Фінн, виглядаючи вкрай стривоженим, сказав:

– Але юний принц, хіба ми не здійснюємо місію?

Ого виглядав приголомшеним.

– Здатися, ти маєш на увазі? – сказав він. – Ми навіть не пройшли ще і половини шляху.

Коли він це сказав, я відчула як Плаг-Аглі люто вперся у мої ноги. Я мало не впала.

– Так, - сказав Івар. – Я думаю нам слід здатися та піти додому. Ми не зможемо попасти куди-небудь без Мудрої Жінки, яка нас веде. Не дивись так, Ого. Ти просто хочеш повернутися на Логру, якщо зможеш. А ти не можеш.

– Я не мав це на увазі! – сказав Ого. – А що станеться з Фінном, якщо ми візьмемо човен до Скарру?

– О, я не страждатиму, - запевнив його Фінн. – Тут скрізь повно монастирів, і всі вважатимуть за честь утримувати Грін Гріта. Не хвилюйся, юний пане.

Тим часом, я відчувала, що Плаг-Аглі штовхає мене у протилежний від Івара бік. В перший раз, я дійсно склала речі, що сталися перш ми дісталися Берніки, разом: те, як нас таємно відіслали із сумкою з камінням замість грошей; те як Шеймус Хеміш ледь не залишив нас на острівці, де ми знайшли Плаг-Аглі, і те, як кок відверто сказав нам, що капітан буде нагороджений, якщо прийде додому без нас; і – якщо я вже починала думати відверто – те, як власна мати Івара, здається, намагалася отруїти його, так само як вона намагалася зачаклувати Тітоньку Бек та мене. І все це складалося у те, що очікувалося - ми не повернемося на Скарр. Насправді, якщо ми повернемося, Скарр небуде безпечним місцем. Аж ніяк. Я не розуміла чому, але я це бачила.

– Мій батько нагляне за Бек, - казав Івар. – Це має сенс, хіба ви не бачите, повернутися додому тепер, коли у нас немає Мудрої Жінки…

– Івар, - сказала я, - перестань казати нісенітниці. Я– Мудра Жінка і звичайно жми продовжуємо подорож.

– Ти? – сказав сміючись Івар. – Ти лише дитина! Дуже гарний з тебепровідник! Я кажу тобі – і я принц і я керую зараз – ми повертаємося додому на Скарр.

– І ти визнаєш, що зазнав невдачі? – сказала я, намагаючись зачепити гордість, яку, як я знала, він мав.