Обитель героїв
Шрифт:
– Ви відріжете руки в тіні теслі?
– Вас це бентежить? Жоден закон не забороняє розчленовувати тінь… А в разі часткового зрощування відторгнення слабшає, даючи нам змогу домогтися позитивного результату.
– Другі руки? Треті очі? Восьма утроба?!
– Так.
– Розширення частки фізичного тіла?
– Ви вловили головне, колего. Наші дослідження підтверджують, що в разі трансплантації об'єктові умбричного ампутанта відбувається зміцнення – підкреслюю, не стільки розширення, скільки зміцнення! – частки фізичного тіла об'єкта. Трансплантувавши додаткові тіньові руки, ми досягаємо збільшення сили і вправності реальних рук об'єкта, аж до регенерації у випадку втрати кінцівки. Нещасний випадок, хвороба, сокира ката – все це перестає бути незворотним! На жаль, пересадити відразу п'ять тіньових рук чи сім утроб, як ви припустили, ми не можемо. Зростає критична маса, і механізм відторгнення знову постає, як і в разі пересадки цілої тіні…
– Відторгнення додаткової тіні чи критичної маси ампутантів пов'язане з природними обмеженнями?
– Ще не знаємо. Можливо, тут криються якісь глибинні уроки, закладені в структурних компонентах особистості. Можливо, перед операцією слід дотриматися певного комплексу прикмет і знамень, для кращого приживлення. Інакше навіщо б ми зверталися по допомогу до вас, колеги?
– У вас зібрано дані на добровольців, підданих трансплантації?
– У достатній кількості. Ми спостерігали за кожним впродовж місяця. І пізніше, вибірково, для повноти картини. Протипоказань немає.
Анрі підійшла до гросмейстера Ефраїма впритул:
– Є. Ви поквапилися, ваше чорнокнижництво. У добровольців згодом починаються проблеми, що зачіпають сферу двох інших «супутників». Порушується структура номена: люди забувають ім'я об'єкта, плутають його, приписують імені неіснуючі властивості… Незабаром процес зачіпає канденцію: дух об'єкта мерехтить, гасне, об'єкт впадає в летаргічний сон, ризикуючи бути похованим заживо. У летаргії первинна особистість черпає
сили, відновлюючи рівновагу, але після пробудження дисбаланс виникає знову.
– Звідки у вас такі відомості?!
«Згадувати лжестряпчого не можна. Сказати, що відомості отримані від Терца, означає розкрити його приналежність до Дозору Сімох. І вказати на інтерес Дозору до Чуриха. Ні, подруго, взялася за гуж – викручуйся, як вуж…»
– Тихий Трибунал розслідує ряд випадків, пов'язаних з магічним втручанням непізнаного характеру. Летаргія та плутанина з іменами зафіксовані вігілами Трибуналу в злодія з Бадандена, королівського скорохода, багатодітної молочниці…
– Імена! Назвіть їхні імена, пані!
– Даруйте, гросмейстере. Ви хочете від мене неможливого. Імена цих бідолах зараз плутають навіть близькі родичі. Вашого багаторукого злодія через зсув номена мало не прирізали в Реттійському порту його власні друзяки. Мені довелося відбивати нещасного в бандитів за сприяння обер-квізитора Всевидющого Приказу. А молочницю мало не закопали живцем.
– Ви були присутні на похороні летаргованої молочниці?!
– Ні. Не мала такого щастя. У цьому випадку повірте на слово…
– Сама доля послала вас до Чуриха, пані! Овал Небес! – грос товариськи обійняв за плечі вігілу з малефіком, бо довжини рук цілком вистачало. Терца він обіймати не став, але профос Дозору й не наполягав, слухаючи в три вуха. – Я давно перестав покладатися на милість провидіння, і ось… Сподіваюся, ви не розголошуєте службових таємниць? Повірте, якщо навіть і так, я ніколи не дозволю собі привселюдно посилатися на ваші свідчення! Я буду німий, як могила…
«Оригінальне порівняння для некроманта», – подумала Анрі.
– Друзі мої, дорогі мої друзі та колеги! Дозвольте й мені відкрити краєчок завіси. Поділитися, так би мовити, таємним. Ви дозволите коротеньку лекцію? Екскурс у історію Чуриха?
– Будьте люб'язні, – за всіх відповіла вігіла.
SPATIUM XVIПро Чурих – або добре, або нічого, або Одкровення гросмейстера Ефраїма Клофелінга
Так трапляється: шукаєш одне, знаходиш інше.
Так буває: подвижників вважають негідниками, побиваючи камінням і плітками.
Світ недосконалий. Провідні некроманти Чуриха знали це краще за інших. Ці ідеалісти здобули славу прагматиків; романтики, значилися за відомством записних циніків; життєлюби вселяли смертний жах. Усі сили, знання, талант і майстерність, рік за роком і століття за століттям, вони дарували одній – єдиній благій справі: досягненню тілесного безсмертя родом людським. Погодьтеся, є вища несправедливість у тому, що безсмертна душа волею долі змушена животіти в смертному тілі – вічна квінтесенція в тлінному флаконі, величний храм на підмурівку з піску.
Творці світу мали гарне почуття гумору.
Та чи не можна сіль їхнього жарту перетворити на цукор?
Смерть – від старості, хвороб, нещасних випадків, від серцевої меланхолії, нудьги та запалення розуму – о, смерть чурихські некроманти вивчили вздовж і впоперек. Тканина савана ниточка за ниточкою, заточка коси, прикус черепа, глибина запа-лих очниць і звук ходи – все було зважено, обміряно й полічено. Так досвідчений стратег вивчає оборону ворога, готуючись завдати вирішального удару. Люди слабкі – багато чарівників залишали замок з трьома вежами, несучи крупинки накопичених знань, відмовившись від благої мети заради мирської слави. Але найсильніші, найвідданіші, а отже, найбільш гідні залишалися.
Танець зі смертю тривав – у ім'я життя.
Зміцнення тіла за допомогою цілющих розтирань, ванн і мазей – спочатку вважалося основним і найперспективнішим методом. Гімн, що відкривається рядками геніального Адальберта Меморандума «Загартовуйся, як сталь!», довго гримів над чурихом. У пошуках радикальних сполук доходило до крайнощів: «драконова купіль», «мамчине горно» або «гриб ваплений» надавали тілам добровольців, що вижили в процесі загартування, унікальних властивостей, де чесноти були тісно пов'язані з вадами. Зовнішня невразливість, рятуючи плоть об'єкта в боях і природних катаклізмах, з тим самим успіхом не дозволяла ланцетові медикуса видалити пацієнтові врослий ніготь або розітнути фурункул. Ланцети кришилися й ламалися, медикус лаявся по-матроськи, а невразливий пацієнт урешті-решт вмирав від запалення.
Зіґфрід Дубовий Лист або Ростем Тахамтан, чиє прізвисько хурґською означало «Залізнотілий», скінчили свої дні, страждаючи від сотні болячок і не маючи надії на зцілення.
Завершуючи цикл досліджень, чурихці з метою профілактики почали залишати на тілах невразливців локальне вразливе місце, так званий «Coup de grace» – щоб мати змогу в разі чого милосердно добити бідолаху. І уважно стежили, щоб ходячі статуї не втікали за межі Чуриха. Зазвичай втікач-невразливець починав кришити мирне (і немирне) населення на капусту, просто заради задоволення спостерігати, як більшість має дивовижну якість кришитися – чесноту, якої сам він був відтепер позбавлений.