Чтение онлайн

– Він із пляшки? Чи з лампи?

– Хто, Моше?

– Ага. Джин?

Вігіла розсміялася:

– Людина. Просто така приказка.

– У знайомого джина підчепив, – зробив висновок перевертень. – Поцупив і користується. Як наш злодюга, поки ми зі світлістю його не злапали…

Незабаром Анрі отримала деяке уявлення про усну народну творчість гомолюпусіов. Брехати Кош, схоже, не брехав, але прикрашав без усякого сорому! Здоровезний собацюра з очима, як вогненні блюдця, ганявся за рудим коридорами. Падали незламні двері до апартаментів. Чинилася велика баталія з могутнім злодієм, у якого виявилась чарівна тінь із трьома руками. Готель вивертався навиворіт, доблесні маляри поспішали на підмогу…

Вдалині пробив годинник на ратуші.

– Мені час, – спохопилася вігіла. – Приємно було познайомитися. Щиро бажаю, щоб ваша сестра знайшлася.

– Ти серйозно? – вологі очі Коша випромінювали наївну, розпачливу надію.

– Серйозно.

– Ти ворожка?!

– Певною мірою.

– Здорово! – обличчя рудого проясніло. – Я ворожкам завжди вірю, хоч кілка мені на голові теши! Світлість товче: «Живими, мовляв, не чекайте», – а я серцем чую: помилився він. Хороша людина теж помилитися може. Ви зі світлістю, часом, не родичі?

– З фон Шмуцем? Ні.

Стоп, подруго. Розслабилася, поквапилася з відповіддю; забула запитати, про яку саме світлість ідеться. Агов, село, тепер твій хід!

– Буває, – знизав могутніми плечима Кош Малой. – А з вигляду схожі. Наче в одній зграї бігали…

Розмірено погойдуючись у сідлі, Анрі не переставала дивуватися з останніх слів здорованя. Веснянкуватий простак розкусив досвідчену вігілу? Слово «розкусив» стосовно гомолюпуса звучало зловісно. Тонкий натяк? Від телепня-здорованя? Чи просто бовкнув навмання, без задньої думки?

Душа перевертня – темний ліс.

Будь ти хоч тричі м. н. к.

* * *

М'яке крісло з підголівником – це добре. Лавка з палісандра, де можна зручно влаштувати босі ноги – чудово. Послужливий нігтяр – краще не буває. Поспішає, красень, тягне дві срібні ванночки з гарячою водою, де плавають пелюстки троянд, листя сизої смородини й тичинки «козячих нігтиків».

– Це обов'язково? – засумнівалася Анрі.

– О! – відповіла вся цирульня злагодженим хором.

Стало зрозуміло, що занурення рук в ароматну купіль – невід'ємна частина майбутнього священнодійства. В «Іридхар Чиллал» творення манікюру легко змагалося із сотворінням світу зі скандалу Вічного Мандрівця з Нижньою Мамою.

Думати інакше означало впадати в єресь.

Добре поміркувавши, глянувши на себе в дзеркальний трельяж, вігіла вирішила обмежитися послугами нігтяря. Зачіска розпатлана цілком натхненно, в художньому безладі, і втручання ззовні не потерпить. Зате нігті… При нашому способі накопичення мани, дорогенька, нігті – слабке місце.

Анрі добре пам'ятала погляд Конрада, кинутий на її руки при першій зустрічі.

Ага, ось і наш пунктуальний фон Шмуц: тупцюється на порозі.

– Рада бачити вас, бароне. Приєднуйтеся.

– Дякую. Пані, ви в змозі забезпечити конфіденційність нашої розмови?

Квіз мав стомлений вигляд. Сівши в крісло поруч, він з видимим полегшенням зняв капелюх і перуку. Без перуки фон Шмуц виглядав значно привабливішим. Менше офіціозу, чи що? Чи баронам просто личать такі чудові залисини?

– Звісно. Екран Великого Німого – мій коник.

– Ваш коник пасеться біля цирульні. Коли я проходив повз нього, він глянув на мене вовком.

Овал Небес! Залізний барон зболили пожартувати?!

«Це до потрясіння основ!» – сказав би мудрий стряпчий Терц.

– Як ви визначили, що злостивий коник біля цирульні – мій? Припустимо, на ньому приїхав власник цирульні…

– На мірабілі? В дамському сідлі? Як розповім Іридхару, він умре зо сміху. І пробачить мені вчорашню втечу в розпалі манікюру. До вашого відома, такої зради він не пробачає нікому.

– Вчора вам завадили насолодитися до кінця? Я дарую вам цю можливість сьогодні. Хоча стригти нігті наприкінці тижня – приманювати легіон дрібних бісів. Повірте досвіду мантиси!

– Не плутайте вульгарне зрізування нігтів з високим мистецтвом манікюру! – обурився квіз, багряніючи. – Краще творіть швидше екран: мені є що повідомити.

– Хвилинку терпіння, коханий! Скоро ми залишимося наодинці…

Для створення екрана долоням Анрі довелося ненадовго полишити ванночки. Знехтувавши жахом у очах цирульників, вражених святотатством, вігіла намацала сегрегат-волокна флогістону й легкими пасами сплела їх у тканину. Прикинула на око розташування дзеркал у цирульні, дмухнула й закрила вітрилом обидва крісла. Тепер прапорці та дозорні дзвіночки…

Усе. Готово.

– Говоріть спокійно, бароне. Захочете дати вказівки нігтяреві чи стригунцеві – будь ласка. Все, що спрямовано назовні, екран пропустить.

– Спритно, – квіз гмикнув з очевидним схваленням. – Гаразд, давайте до справи. Повідомляю, що мене відсторонили від розслідування як близького родича.

– Я знаю, – кивнула вігіла.

І звернулася до нігтяря:

– Мені, люб'язний, «посмішку авгура». Основний лак – «чайна троянда».

– Пречудовий вибір, пані!

Нігтяр дістав флакон із зіллям для зняття старого лаку: земляний жир, пом'якшений мигдальною олією із цілющим екстрактом алое і ягід дружинника падучого.

– Серкіс попередив? – буркнув барон.

До фон Шмуца поспішав другий нігтяр, подзенькуючи моторошним інструментарієм. Анрі здригнулася, віддаючи данину героїчному баронові. Бути тут завсідником – все одно що бути за свої гроші завсідником катівні. Сама вона заздалегідь подбала про оформлення зустрічі як службової з оплатою зі спецкоштів казначейства Трибуналу.

Якщо його світлість гарно поводитиметься, і йому сплатимо.

– Ні. Один випадковий знайомий.

– Цікаві у вас випадкові знайомі… Усе бачать, усе знають… Тепер офіційно слідством займаєтеся ви й тільки ви, пані. А я – вільний стрілець, перебуваю у відпустці до виклику. Насолоджуюся теплом «Обителі героїв», де познайомився з дивовижним панством…