Чтение онлайн

Водкінс відкашлявся:

— Гаразд. Остання репетиція. Коли всі вийдуть на прощальний уклін, Харрі і я заходимо в бічні двері. Вони будуть відчинені — з охороною я домовився. На дверях гримерки Рехтнаґеля прибили велику табличку з його ім’ям. Почекаємо, доки він підійде, — і беремо його. Відразу в наручники. Зброї без необхідності не застосовувати. Коло заднього входу чекає машина. Коли Рехтнаґель піде зі сцени, Леб’є, даси сигнал по рації. І якщо він щось відчує і піде через зал — теж. А тепер — по місцях. Хух, хоч би в них були кондиціонери!

У маленькій затишній залі театру Сент-Джордж був аншлаг. Пролунали оплески, і завіса піднялася. Точніше, не піднялася, а впала. Спочатку клоуни стояли, здивовано дивлячись на стелю, звідки звалилася завіса, потім галасливо дискутували і нарешті безладно заметушилися, намагаючись прибрати її зі сцени, раз у раз штовхаючись і вибачаючись перед публікою. Публіка відповідала сміхом і підбадьорливими вигуками. Здавалося, серед глядачів у залі актори мають багато друзів і знайомих.

Сцену звільнили і спорудили на ній ешафот. Під барабанні звуки похоронного маршу з’явився Отто. Побачивши гільйотину, Харрі відразу зрозумів: номер буде той самий, який він уже бачив в «Енергетиці». Схоже, сьогодні на екзекуцію відправляли королеву, бо Отто був у бальному платті, жахливо довгій білій перуці з напудреним обличчям.

На катові теж був інший костюм: чорний, що щільно обліплював його стан, з великими вухами і перетинками під пахвами, — це робило його схожим на диявола.

Або нетопира, подумав Харрі.

Піднявся ніж гільйотини, під нього поклали гарбуза, і ніж загримів униз. Кат урочисто показав зраділій публіці половинки розрубаного овочу. Після немилосердних сцен зі сльозами і благаннями про пощаду королеву, на радість глядачам, уклали на плаху. Було видно, як сіпаються її ноги. Ніж знову підняли, почувся барабанний дріб, усе швидше й швидше, вогні на сцені поступово згасали.

Водкінс шепнув Харрі на вухо:

— Він що, й на сцені вбиває блондинок?

Барабанний дріб усе частішав. Харрі роззирнувся навсібіч: публіка сиділа як на голках. Деякі, повідкривавши роти, посунулися вперед, інші — з осклянілими очима — відсахнулися. Так, з радістю й жахом, цю сцену спостерігали покоління людей.

Водкінс знову шепнув:

— Насильство нагадує кока-колу і Біблію. Як сказав класик.

Барабанний дріб усе ще тривав, і Харрі подумав, що сцена затягується. Згадав, що коли він дивився цей номер уперше, ніж опустили майже відразу.

Зненацька без попередження просвистіло лезо.

Харрі завмер. Пролунав хрускіт, ніж перетяв шию. Барабанний дріб ущух, голова, стукнувшись, впала на підлогу.

Секунду було тихо як у вусі, потім жінка, що сиділа перед Водкінсом і Харрі, закричала. Паніка прокотилася залою. Харрі вдивлявся в темряву, але не побачив нічого, крім ката, який задкував назад.

— О Боже! — видихнув Водкінс.

Зі сцени долинув звук, ніби хтось плескав у долоні. І Харрі побачив: з перерізаної шиї стирчав білий обрубок хребта, ніби біла змія, що похитувала головою. Звідти на сцену цебенів фонтан крові.

— Він догадувався про наші плани! — прошепотів Водкінс. — Він знав, що ми прийдемо! І вдягнувся, як одна з його розтерзаних жертв! — Він обернувся до Харрі: — Чорт, Ховлі! Чорт, чорт!

Харрі раптом відчув нудоту — може, від цієї крові, може, від слівця «розтерзаних», а може, через те, що у Водкінса тхнуло з рота.

У наступну мить кат, либонь у шоковому стані, стрибнув, щоб підхопити голову, але посковзнувся в калюжі крові і впав на підлогу, а двоє інших клоунів вибігли на сцену, вигукуючи: «Увімкніть світло!» та «Завісу!».

Ще двоє прибігли із завісою, і всі четверо по черзі видиралися один одному на плечі, намагаючись закріпити завісу на стелі. За сценою хтось крикнув, освітлення блимнуло, щось голосно клацнуло, в залі враз запала цілковита темрява.

— Ходім звідси, Ховлі! Не подобається мені це. — Водкінс підвівся, тягнучи за рукав Харрі.

— Тихіше! — Харрі знову всадовив його на місце.

— Що таке?

Знову запалили світло. Там, де кілька секунд тому в хаосі змішалися кров, клоуни, завіси, гільйотини й відрубані голови, не було нікого — крім ката й Отто Рехтнаґеля з головою королеви під пахвою. Їхній поклін зала зустріла захопленим ревищем.

— I'll be damned, [58] — прошипів Водкінс.

У перерві Водкінс дозволив собі кухоль пива.

— Цей перший номер усю душу з мене вийняв, — зізнався він. — Чорт, я ще й досі тремчу. Може, взяти його зараз? Я геть здурію, доки діждуся кінця.

Харрі знизав плечима:

— Чого це? Тікати він не збирається, нічого не підозрює. Діємо за планом.

Водкінс потай перевірив, чи на місці рація. Леб’є, заради безпеки, залишився в залі. Поліцейська машина чекала коло заднього виходу.

Визнаючи новації вельми ефектними, Харрі все ж не розумів, навіщо Отто замінив Людовіка XVI невідомою блондинкою. Звичайно, він розраховував, що Харрі, діставши безкоштовний квиток, обов’язково прийде. Гра з поліцією? Харрі читав, що серійні вбивці смілішають, якщо довго залишаються неспійманими. Чи це прохання його зупинити?

Але можливий і третій варіант: просто цирковий номер з деякими змінами.

Дзвінок.

— Here we go again, [59] — сказав Водкінс. — Маю надію, більше сьогодні нікого не вб’ють.