"Машина часу"

Herbert Wells_The Time Machine_(1895)

Герберт Джордж Веллс Машина часу Переклад Миколи Іванова

Джерело: Г.Веллс. Машина часу. Х.: Фоліо, 2003. 480 с.
– С.: 33-106.

Присвячується Вільямові-Ернесту Генлі

І. ВСТУП

Мандрівник у Часі (так найслушніше його назвати) розказував нам якісь дивовижні речі. Його сірі очі спалахували й блищали, а обличчя, звичайно бліде, порожевіло й світилося збудженням. У каміні яскраво палахкотів вогонь. М'яке світло електричних лампочок під срібними дашками переливалося в наших склянках. Крісла - оригінальний винахід господаря - скоріше обіймали та пестили нас, аніж були просто місцем для сидіння. У товаристві панувала та чудова пообідня атмосфера, коли думки, не зв'язані путами фактів і точності, вільно линуть. Господар викладав нам свої теорії, позначаючи рухом тонкого вказівного пальця найголовніші твердження, а ми, посідавши в крісла, недбало прислухалися до цих, як ми вважали, парадоксів, захоплюючись невичерпно багатою фантазією оповідача.

– Прошу слухати мене уважно, - почав він.
– Я буду заперечувати деякі майже загальновизнані ідеї. Наприклад, геометрію, якої вас учили в школах, побудовано на непорозумінні...

– Чи не занадто важкий предмет, щоб починати саме з нього?
– висловив сумнів Філбі, прискіпливий чоловік із рудою чуприною.

– Я не збираюся нав'язувати вам будь-яку ідею, не обґрунтувавши її. Але невдовзі ви змушені будете погодитись із моїми твердженнями, бо це необхідно. Ви, безперечно, знаєте, що математична лінія, лінія без товщини, уявна і не [35] має реального існування. Вас цього вчили? Немає насправді й математичної площини. Все це чисті абстракції.

– Цілком правильно, - ствердив Психолог.

– У такому разі не існує в природі й математичного куба, що має тільки висоту, ширину та довжину.

– Тут уже я повинен заперечити, - сказав Філбі.
– Тверде тіло, безсумнівно, мусить існувати. Реальні речі...

– Здебільшого так і думають. Та заждіть хвилинку. Чи може існувати позачасовий куб?

– Я не розумію, - промовив Філбі.

– Чи може бути такий куб, який не мав би хоча б миттєвого існування?

Філбі замислився.

– Отже, ясно, - вів далі Мандрівник, - що кожне реальне тіло повинно мати чотири виміри: воно повинно мати Довжину, Ширину, Висоту й Тривалість існування. Однак через нашу вроджену обмеженість - я зараз поясню це докладніше - ми схильні недобачати цього факту. Насправді ж існують чотири виміри, з яких три ми називаємо просторовими, а четвертий - часовим. Щоправда, є тенденція встановити якусь вигадану різницю між першими трьома вимірами і четвертим. Але тільки тому, що свідомість наша, від початку й до кінця нашого життя, імпульсивно пересувається цим четвертим виміром тільки в одному напрямі.

– Це, - сказав Дуже Молодий Чоловік, роблячи відчайдушні спроби запалити від лампи сигарету, - це... і справді абсолютно ясно.

– Цікаво, що якраз на це ніхто не звертає ніякої уваги, - пожвавившись, провадив далі Мандрівник у Часі.
– А проте це ж бо й є четвертий вимір, дарма що дехто, говорячи про нього, не уявляє собі, що він означає. Власне, це лише інакший погляд на Час. Між Часом та будь-яким з інших трьох вимірів тільки та різниця, що наша свідомість повсякчас пересувається вздовж нього. На жаль, чимало невігласів мають про це хибне уявлення. Всі ви, звичайно, знаєте суть їхніх заперечень проти четвертого виміру.

– Я не знаю, - признався Провінційний Мер.

– Це дуже просто. Простір, як уявляють його наші математики, має три виміри: Ширину, Довжину й Висоту, котрі завжди визначаються відповідними площинами, кожна з яких стоїть під прямим кутом до двох інших. Знайшлися деякі мудреці, що поставили собі питання: а чому лише три виміри, чому не може існувати й четвертий - під прямим кутом до решти трьох? Дехто пробував навіть створити чотиривимірну [36] геометрію. Десь місяць тому професор Саймон Ньюком* доповідав про це в Нью-Йоркському математичному товаристві. Ви знаєте, що на плоскій поверхні, яка має тільки два виміри, можна зобразити і тривимірне тіло. Так само, думають вони, модель з трьома вимірами дасть їм змогу подати зображення чотиривимірного тіла. Річ лише в тім, щоб опанувати перспективу тіла. Розумієте?

* Саймон Ньюком (1835-1809) - американський астроном.

– Та нібито, - пробурмотів Провінційний Мер і, насупивши брови, поринув у глибокодумні міркування. Губи його ворушилися, немов він повторював якесь заклинання.

– Так, тепер я нібито розумію, - повторив він трохи згодом, і обличчя його одразу пояснішало.

– Мушу сказати вам, що якийсь час я й сам працював над геометрією чотирьох вимірів і дійшов деяких цікавих висновків. Ось, наприклад, портрет людини у віці восьми років, оце вона в п'ятнадцять років, а оце - в сімнадцять, у двадцять три і так далі. Все це, сказати б, тривимірні зображення чотиривимірного тіла, яке становить собою щось стале й незмінне.

– Вчені, - вів далі Мандрівник у Часі, трохи помовчавши, щоб слухачі встигли засвоїти сказане, - вчені дуже добре знають, що Час є один з видів Простору. Ось вам звичайна наукова діаграма - крива погоди. Лінія, по якій я веду палець, показує коливання барометра. Вчора вдень він стояв отут, надвечір спустився, сьогодні ранком піднявся знову й поволі йде вгору. Звісно, живе срібло не креслило цієї лінії на жодному з визнаних усіма просторових вимірів. Але його коливання абсолютно точно визначаються нашою лінією, тому слід зробити висновок, що така лінія була накреслена саме в часовому вимірі.

– Чому ж тоді, - спитав Лікар, втупивши очі у вогонь каміна, - чому ж тоді, коли Час є тільки Четвертим Виміром Простору, його завжди визначали, та й тепер визначають, як щось зовсім відмінне? І чому не можемо ми пересуватись в ньому так, як і в інших вимірах Простору?

Мандрівник усміхнувся.

– А ви певні, що ми так уже вільно можемо пересуватись у Просторі? Ми можемо піти праворуч чи ліворуч, ступити назад або вперед, і люди завжди робили це. Я не заперечую, що ми вільно пересуваємось у двох вимірах. А що скажете ви про пересування вгору та вниз? Тут уже наші можливості обмежує сила тяжіння. [37]

– Не зовсім так, - сказав Лікар.
– Адже є повітряні кулі.

– Але до повітряних куль люди зовсім не могли пересуватись у вертикальному напрямі, якщо не зважати на стрибки угору та підняття на нерівності земної поверхні.

– І все-таки, хай і мало, а ми пересуваємося вгору та вниз, - не міг угамуватися Лікар.

– Легше, значно легше вниз, ніж угору.

– А в Часі ви не можете пересуватися зовсім. Ви не спроможні ані на крок відійти від сучасного моменту.

– Ось тут, любий друже, ви й помиляєтеся. Саме в цьому помиляється й цілий світ. Ми завжди відходимо від сучасного моменту. Наше духовне життя - річ нематеріальна, воно не має ніяких вимірів і пересувається з однаковою швидкістю від колиски й до могили в Четвертому Вимірі Простору - Часі. Це подібно до того, коли б ми, почавши своє існування на висоті п'ятдесяти миль над землею, неухильно падали вниз.