Мігрант
Шрифт:
– Відбулась авторизація, – сказав офіцер. – Та поки ваш статус не визначено, ви можете користуватися тільки цим пристроєм.
– Як користуватися?
– Ставте свої питання.
– Будь-які?
– Так, – офіцер уперше виявив ознаки нетерпіння. – Та від правильності запитання залежить відповідь, ви це розумієте?
– Отже, мені дадуть відповідь не повно, не чітко, не на всі запитання?
– Спробуйте, – офіцер повернувся до дверей. – А ще краще, відпочиньте. Ви перевтомлені. За потреби викличте лікаря.
– У яких правах обмежено залежного члена громади?
«У праві приймати рішення щодо громади в цілому. У праві встановлювати опіку над іншими людьми, зокрема й над власними дітьми. У праві приймати рішення собі на шкоду».
Відповіді на запитане вголос з'являлися миттєво, ніби нашкрябані на воді. А потім зникали.
– Що значить – приймати рішення собі на шкоду?
«Рішення померти. Рішення змінити долю на гірше. Рішення відмовитись від діяльності. Рішення…»
– Стоп, – Крокодил без тями, просто з корінням дер траву, встелену на підлозі будиночка. – Повноправний громадянин має право померти?
«Так».
– А хто визначає, краща певна доля чи гірша?
«Комплексний підхід – з увагою на те, чи відповідає діяльність потребам громади й психофізичним властивостям людини».
– Відмова від діяльності – це що?
«Відмова від свідомої діяльності, тобто роботи, навчання, самовдосконалення, дозвілля».
– Тобто залежний громадянин не має права сидіти й мухи бити?
«Згідно з вимогами рекреаційної діяльності, протягом обмеженого часу – може».
– А потім?
«Залежний громадянин не може відмовитись від свідомої діяльності».
– А повноправний?
«Повноправний громадянин приймає всі рішення щодо свого життя, зокрема реалізує право на самознищення».
– Он як…
Крокодил подивився на свої руки. Пальці позеленіли від трав'яного соку, нігті траурно взялися землею. Підлогу в будинку, здавалося, побила велетенська міль. «Ще вирахують із мого майбутнього хазяїна, – подумав Крокодил, – вирахують за шкоду, завдану міграційній службі…»
– У чім полягає тест – Проба – на повне громадянство?
«Низка завдань».
– І все?
«Низка завдань».
– Чи має залежний громадянин право вільно пересуватись?
«Так, якщо це не суперечить інтересам громади та його власним інтересам».
Крокодил подумав.
– Чи може залежний громадянин служити в міграційному офісі?
«Залежний громадянин не може працювати на позиціях, пов'язаних із відповідальністю перед громадою».
– Тобто ні?
«Ні».
Крокодил закусив губу.
– Що сталося на Землі?
«Інформація поза компетенцією джерела».
Він прокинувся цілком певний, що лежить у своїм ліжку, – ковдра вислизнула, а вікно прочинене, і звідти тягне. Він майже побачив двигтіння повітря над батареєю і край фіранки, що майорить через протяг. Він побачив кімнату в найменших деталях – колір і фактуру шпалер, неприбрану чашку на краю письмового столу, аркуш, що впав на підлогу… І вмить пригадав, що він не вдома, що він на іншій планеті, а по Землі ходять динозаври, і нема вороття.
Він сів. У маленькому будиночку було вогко й прохолодно: вікно розчахнуте, і на трав'яний килим, відрослий за ніч, випала роса. За вікном непорушно стояв ліс: щось у ньому тріщало й сопіло, посвистувало й ворушилось, і всі ці звуки були нарочито затишними, комфортними, без жодної нотки небезпеки.
Ніщо не існує вічно.
Згори, на небі й у кронах, уже зовсім розвиднилось. Унизу, при корінні, стояв густий туман і налягав присмерк. Стіни дерев'яного будинку пахли смолою та пилом. Крокодил заплющив очі – й знову побачив свою кімнату; подумки вийшов у коридор, почовпав у капцях на кухню, побачив плиту й холодильник із кольоровими магнітами на дверцятах… Він усе збирався подарувати їх синові… хоча востаннє вони бачилися три місяці тому, і Свєтка повезла малого до Англії… Чи все-таки до Німеччини?
А якщо Свєтка з сином із якоїсь причини не емігрували – значить, вони лишилися на Землі, – то що ж із ними сталося?!
Та штука в тім, що жодної Свєтки не існує. І вона, і Андрійко-молодший з'являться на світ через мільйони обертів Землі навколо Сонця. Власне, й Крокодила нема; хто ж тоді сидить на траві схрестивши ноги і майже нечутно стогне крізь зуби?
Він примусив себе звестися й умитися. Круглий глиняний таріль так і стояв, повний води, поверхня його взялась ледь видною плівкою.
Крокодил тикнув у воду плашкою на ланцюжку.
«Андрій Строганов».
– Я хочу зробити запис. Для пам'яті. Де… кора?
Він хотів сказати «папір», але в його новій рідній мові єдине підхоже слово означало кору дерева. Берест. Та й усе.
«Ви знайдете письмове приладдя у відділі для письмового приладдя».
– Спасибі, – сказав Крокодил, додавши якнайбільше сарказму.
Він обнишпорив хижу. Цього разу він знав, що шукати, і невдовзі знайшов тонесенький аркуш бересту, акуратно підвішений на сучок. У край цупкого жовтавого аркуша була встромлена голочка – на кшталт стилоса. Крокодил видряпав своє ім'я, обережно, повільно, долаючи невідповідність м'язової пам'яті письменам нової рідної мови.
Кривулі враз перемінялися, стаючи схожими на роботу вправного каліграфа. Виходило гарно, Крокодил навіть замилувався. Кілька хвилин він пробував писати, що спадало на думку, – окремі слова, цитати, лайки, що їх зазвичай малюють на парканах, урешті списав весь аркуш і розгубився. Торкнув написане пальцем; букви й слова зникли, наче й не було.
Тоді він поклав білий аркуш на траву й спробував виписати в стовпчик усі загрози існуванню Землі, що їх зміг пригадати. Тероризм? Війна? Епідемія? Вторгнення інопланетян? Оце останнє навряд чи: інопланетяни, напевно, давно вторглися, куди треба, й зорганізували вигідний бізнес – сприяння нелегальним мігрантам… А нелегальним тому, що з Землі їх ніхто не випускав, ніхто не оформлював їм посвідку на зміну місця проживання; якби земна спільнота знала про те, що з-перед носа забирають цінних фахівців – била б на сполох, заборонила б виїжджати, закрила б кордони…