Чтение онлайн

Висока довгонога синьоока блондинка з пружними персами. Нудно. Бюрократичний стандарт. Але чому в неї такий високий чин? Як правило, такі особи вище, як до чотара ніколи не дослужуються.

— Вишнеславе, — несподівано широко посміхнувшись, звернулася ад'ютант до Котигорошка, від чого він зненацька гримнув іранською шаблею об паркет, — ви ще не стомилися від слави?

— Якої слави? — не второпав Котигорошко.

— Та я маю на увазі, що останні тижні ви не залишаєте без роботи наших журналістів, — ад'ютант дивилася на нього веселими очима. Котигорошко змушений був визнати, що посмішка в неї відкрита і приємна, проте в глибині очей мінився вольовий нежіночий блиск.

— Я знайома майже з усіма теле-, радіо– та газетними матеріалами про вас, — продовжувала ад'ютант, — і мушу сказати, що, за винятком телеканалу КГБ, усі хибують на поверхневість, ура-патріотизм і казенний фальш.

— Цілком з вами згоден, — втішився Котигорошко з двох речей, по-перше, від того, що так гарно поціновано роботу небайдужої йому Ярини, а по-друге, що ад'ютант, виявляється, не є стовідсотковою дурепою. — Моє правило — ніколи не відмовляти журналістам, — кинув Котигорошко таким тоном, ніби усе життя за ним полювали і полюють причіпливі працівники пера і мікрофона.

Защебетав телефон, ад'ютант взяла слухавку і через хвилину, сказавши «Гаразд!», звернулася до Котигорошка:

— Пане хорунжий, на вас чекає генерал-полковник, — і ще раз так приємно посміхнувшись додала: — Щасти вам, Вишнеславе.

Генерал Доброзол дуже намагався виглядати старим і немічним: одягав завеликі сорочки, ходив погано поголеним, носив великі окуляри з простим склом і охоче демонстрував свої невеликі залисини, хоча насправді це був шістдесятитрирічний міцний стрункий чоловік, повний життєвих сил, з прекрасним зором й своїми зубами. Маскуватись під хворого і літнього спонукали особливості генералової служби — він боявся навроку.

— Трохи розважила вас Небослава? — спитав генерал Котигорошка гарним баритоном, якому його власник безуспішно намагався надати старечої деренчливости.

— Яка Небослава, — простодушно перепитав Котигорошко, припускаючи, що мова може йти і про офіціянтку, — пане генерал-полковнику?..

— Поручник Небослава Кощун, — перебив його генерал, — мій ад'ютант. Чи не правда, чудова дівчина?!

— Саме так, пане генерал-полковнику! — клацнув підборами Котигорошко.

— Та ви розслабтеся, хорунжий, прошу сідати, — вказав на шкіряні крісла в кутку, а не на офіційний стіл, генерал, — розмова для вас, очевидно, буде незвичною.

Вони сіли в крісла.

— То що? — тоном, в якому Котигорошко вловив напускну бадьорість, за якою ховалося щось хворобливе, — сподобалась вам Небослава?

Котигорошко мимоволі почервонів.

— Не вірте нікому, — продовжував генерал, — хто буде казати, що поручника Кощун протягує її батько. Не вірте! Сама, сама, своїм розумом, волею і енергією робить мілітарну кар'єру панна, до речі, вона ще незаміжня, поручник Кощун! А те, що вона позашлюбна донька військового міністра пана Жовтовод-Водяника, їй зовсім не допомагає, а часом лише шкодить.

Ось воно що, подумав Котигорошко, а цей, мабуть, закоханий у неї по самі окуляри.

— Ні, хорунжий, я не закоханий у неї, — сказав генерал, і в Котигорошка заворушилося волосся на тім'ї, — якби мені хоч двадцять років скинути! А так… Але перейдемо до справи. — Голос генералів позбувся штучної деренчливості і забринів силою.

— Ви, хорунжий Котигорошку, під час знешкодження каспійського піратства, — говорив генерал, — виявили деякі екстраординарні здібності. Після тієї вдалої операції зі знешкодження тамтого телепата Веслоу ми взяли вас під конфіденційне спостереження і перевірили на секретних тестах.

Котигорошко витріщив очі.

— Не дивуйтеся, — продовжував генерал, — вам не конче було знати про те, що ми вас тестуємо. Отож опісля всебічної перевірки ви виявилися придатним для служби в управління «М». Даєте згоду?

— Даю, пане генерал-полковнику! — вигукнув Котигорошко.

— А чому ви не питаєте, чим маєте займатися? — трохи ображено спитав генерал.

— А навіщо? — зімітував здивування Котигорошко, — як старшина ВНУ я готовий служити скрізь, де цього вимагатимуть інтереси Неньки!

— А якщо без декларацій? — суворо спитав генерал.

— Цікаво мені, пане генерал-полковнику.

— Отож бо, — задоволений відповіддю, посміхнувся генерал, — тепер слухайте страшну військову таємницю. Управління «М» Генштабу ВНУ, яке я маю честь очолювати, займається розробленням і впровадженням нових нетрадиційних видів зброї. Про увесь фронт робіт розповідати довго, тому ми зупинимося на секторі, до якого згодом будете причетні й ви, хорунжий. Це — бойова магія!

Котигорошко справді здивувався. В час, коли найсильніші армії світу оснащені потужними психотронними установками, коли вже наука розробляє види парапсихологічної зброї, коли йде безперестанна холодна війна між екстрасенсами генеральних штабів по зчитуванню інформації та блокуванню цього процесу, вдаватися до магії, яка в його уявленні асоціювалась із дрімучим стародавнім забобоном!

— Ні, хорунжий, це не забобон!

Котигорошко вже не дивувався, цей вміє читати думки.

— Що таке магія, хорунжий? — говорив генерал. — Це — здатність міняти стан речей і явищ у матеріяльному світі згідно з чиєюсь волею чи бажанням. Як це робиться? Відомо, все, що стається в матеріяльному світі, спочатку має відбутись в астральному. Тож завдання магії за допомогою певних ритуалів зробити потрібні зміни щодо певного об'єкта в астралі, аби подібне затим відбулось і в матеріяльному світі. Скажімо, сидить маг на германському кордоні і зосереджується на танковому полку противника десь за Рейном, він здійснює відомий йому ритуал, проникає в астрал і насилає пристріт на весь полк. Через півгодини усі танкісти злегка божеволіють і ведуть свої танки на Париж. Як?

— Сила, пане генерал-полковнику, — енергійно вигукнув Котигорошко.

— Отож прийміть призначення на нове місце служби, хорунжий, — скомандував генерал, — у спеціяльну сотню бойової магії!

— Гаразд!

— Ви задоволені, хорунжий?

— Саме так!

— Зараз ви будете ще більше задоволеним, коли я оголошу, де дислокується ця спецсотня. У — Чернівцях, у вашому рідному місті.

Генерал цього разу помилився, Котигорошко не був задоволений, йому зовсім не хотілось від'їжджати з Києва. Ярина! А ще… Небослава…