Чтение онлайн

— А в результаті? — спитав Котигорошко.

— Континент Атлантида з усім архіпелагом опиняється під водою, — прошепотів генерал Доброзол.

— А як воно працює? — поцікавився Котигорошко.

— Зусиллями людської волі за таємною окультною технологією утворюється спеціяльний егрегор, який програмується на певне завдання, він акумулює величезну кількість енергії з психічних виділень людей, що перебувають в екстремальних умовах, і потім цим енергетичним зарядом «вистрілює» по заздалегідь наміченій цілі.

— А чому не можна запрограмувати його на знищення локальної цілі, скажімо, міста Посейдонії з околицями, а не на весь континент? — спитав Котигорошко.

— Тут діє закон критичної маси, — пояснив генерал Добро-зол, — для реалізації ефекту потрібен мінімум енергії, а цей мінімум якраз достатній для того, аби відправити всю Атлантиду під воду… або Африку, якщо хочете?

— Ні, Африку не треба, — не повівся на чорний гумор Котигорошко, — треба Атлантиду.

— А острова Туле не шкода? — жорстоко спитав генерал Доброзол. — Його теж зачепить, а це наші окультні союзники. Ацтекії може відірвати шмат.

— Мені шкода України і трохи себе, генерале, якщо чесно, — рішуче сказав Котигорошко, — тому хай шматує Ацтекію, Гренландію, хай руйнує Туле, хай щезає цілий континент, хай утворюються нові острови, для мене Україна понад усе…

— І я в Україні, додайте, Вишнеславе, — несподівано сам для себе бовкнув генерал Доброзол.

Котигорошко вдав, що не почув такої крамольної нечемности і спокійно спитав генерала Доброзола:

— А який ваш вибір, генерале?

— Я не маю права на вибір, пане голово, лише ви, що входите в категорію обраних земних ієрархів, яким дано право розпоряджатися мільйонами людських життів і долями цілих націй, маєте право обирати.

— Це ж і відповідальність потім нести, — здогадався Котигорошко.

— Я собі думаю, — в Доброзола, очевидно, вселився біс, — відправити на той світ півмільярда людських душ і під воду цілий континент, це ж так не минеться. Потім, звичайно. Після того, як позбудешся гріховної тілесної оболонки.

— Та й хрін з ним! — скреготнув зубами Котигорошко. — Готуйте усе, що треба, генерале, я зроблю це!

Наступного дня увесь світ дізнався, що Україна висунула Атлантиді ультиматум з трьох пунктів: по-перше, атлантидські війська негайно покидають усі захоплені території як України, так і її союзників; по-друге, зверхники Атлантиди посилають у Париж уповноважену делегацію для підписання мирного договору з Україною на умовах останньої; і по-третє, Атлантида визнає повну незалежність держави Туле й укладає з нею дипломатичні відносини. В разі невиконання цього ультиматуму Україна залишає за собою право завдати Атлантиді удару нетрадиційним видом зброї. На виконання ультиматуму відпущено три дні.

Увесь світ дуже сміявся. Сміялися в нейтральних державах, сміялися в країнах-сателітах України, сміялись у самій Україні, а найбільше сміялись в Атлантиді, чиї генерали якраз за три дні збирались узяти Львів, Багдад і Царгород, посміхнувся навіть престарілий диктатор Атлантиди Птеро XXVI-й Дактиліян, який уже працював від батарейки.

— Проект найкраще виконати на Чорній горі у Карпатах, — інструктував Котигорошка, який мав виступити у ролі егрегоріяльного деміурга, генерал Добзрозол, — і саме через два дні, бо буде повний місяць. Це не принципово, але суттєво, — генерал помітно хвилювався, що геть не було на нього схожим. — Для досягнення якнайповнішого ефекту, Вишнеславе, треба, аби в той момент, коли ви утворите егрегор, до речі, ви мусите придумати йому якесь гарне ім'я, на матеріяльному плані стався великий викид психічної енергії. Це можуть бути такі емоції, як страх, радість, екстаз, жалоба, але найефективнішим є відчуття болю. Фізичного, зазначте.

— Гаразд, — процідив крізь зуби Котигорошко, — того дня рівно о дванадцятій годині, коли я стоятиму на Чорній горі, на всіх фронтах розпочнеться генеральний наступ українських військ на позиції атлантидців. На всіх фронтах! Сподіваюсь, болю буде достатньо.

— Ще є можливість передумати, Вишнеславе, — тремтячим голосом промовив генерал Доброзол.

Котигорошко промовчав.

Рівно о дванадцятій годині на Західному, Скандинавському, Південному, Африканському та Арабському фронтах українські війська пішли у рішучий наступ. Атлантидці зустріли їх щільним смертоносним вогнем. На всіх фронтах.

Диктатор України Вишнеслав Котигорошко стояв на Чорній горі — сам, голий, тверезий. Місяць на небі був круглий, як колобок, через те, незважаючи на північ, видно було, як удень.

Котигорошко сконцентрувався до меж людських можливостей, потім ще і ще, і, зрештою, подолав усе людське. Його фізичне тіло гепнулося на землю, до нього підбіг генерал Доброзол і загорнув у теплу ковдру. А сам Котигорошко у астральній іпостасі розпочав творити егрегор на ім'я Первобасаврій.

Ось він у ембріональному стані, ось росте, ось у нього з'являються ознаки форми, ось він починає самоусвідомлюватись, ось у нього виникає свідомість.

— Первобасаврію! — окликнув його Котигорошко.

— Слухаю тебе, пане, — чемно відповів Первобасаврій.

— Упивайся силою і міцній! — звелів Котигорошко.

— Уже, мій пане! — відрапортував Первобасаврій, можна було би сказати, через якийсь час, якби там, де вони перебували, час існував.

— Іди і знищ Атлантиду! — скомандував Котигорошко.

— Гаразд! — вигукнув Первобасаврій і, можна було би сказати, попрямував у бік вказаного об'єкта, якби там існував простір.

Якраз тоді, коли сплив термін українського ультиматуму, Атлантиди не стало. Внаслідок нечуваної досі сили землетрусу весь континент з архіпелагами пішов під воду. На тому місці утворився океан. Постраждали і невинні. Разом з Атлантидою під воду пішли і українські союзники: острівна держава Туле, частина Ацтекії, шмат Гренландії і трохи Африки. Шкода, звичайно, але війна є війна.

Атлантидські війська, що залишилися на суші, позбавлені керівництва, припасів, геть здеморалізувалися і стали нездатними до бойових дій. Українська армія, яка продовжувала носити назву «ВНУ», без особливих зусиль винищила атлантидців на всіх фронтах, а основне і найбільше європейське угруповання погнала до західних берегів Европи і зіпхнула у води. Від того часу ті води почали називатись Атлантичним океаном.

Світ і Україна вкотре переконалися, що Котигорошко таки герой.

Минуло тридцять років відтоді, як перестала існувати Атлантида — одвічний ворог України. Але чи стала від того щасливішою сама Україна, якою весь цей час правив Герой, Рятівник і ще зо два десятки титулів — генерал-президент Котигорошко?! Ні. Радше навпаки. Два роки після знищення Атлантиди Україна святкувала, а потім настали будні. В економіці почався затяжний застій, а в політиці, навпаки — пожвавлення. На територіях підконтрольних, окупованих чи просто дружніх, заворушилися сепаратисти. А на довершення усього все більше і більше людей навертались до телесіянства. Кожні два-три роки Котигорошко з усією жорстокістю, на яку лише здатне Військо Непереможне Українське, придушував повстання в тій чи іншій провінції. Це не допомагало. Якимось дивним чином після кривавого побоїща у Африці, Скандинавії, Старій Европі чи на Кавказі знову піднімались збройні бунти, знову вбивали українських адміністраторів, вирізували гарнізони, підривали залізничні потяги і вивішували свої сепаратистські прапори. Котигорошко зганяв свою злість на найближчому оточенні, і вже за десять років біля нього не залишилося жодного з тих перших поплічників, з ким він взяв владу, — хтось помер, когось засуджено було до смертної кари, хтось втік у Китай, когось відправлено на пенсію, таким чином генерал-президент Котигорошко залишився один. З нового свого оточення Котигорошко не довіряв нікому, нікого близько до себе не підпускав і міняв генералів та міністрів, як його дружина Небослава діамантові прикраси.