Чтение онлайн

А раби тими шляхами

Без ґвалту і крику

Позіходяться докупи,

Раді та веселі. І пустиню опанують

Веселії села.

25 марта 1859, [С.-Петербург]

N. N.

Така, як ти, колись лілея

На Іордані процвіла

І воплотила, пронесла

Святеє слово над землею.

Якби-то й ти, Дністровий цвіте…

Ні, ні! Крий боже! Розіпнуть.

В Сибір в кайданах поведуть.

І ти, мій цвіте неукритий…

Не вимовлю…

Веселий рай

Пошли їй, господи, подай!

Подай їй долю на сім світі

І більш нічого не давай.

Та не бери її весною

В свій рай небесний, не бери,

А дай твоєю красотою

Надивуватись на землі.

19 апреля 1859, [С.-Петербург]

* * *

ФЕДОРУ ІВАНОВИЧУ ЧЕРНЕНКУ

На пам'ять 22 сентября 1859 року

Ой, по горі роман цвіте,

Долиною козак іде

Та у журби питається:

«Де та доля пишається?

Чи то в шинках з багачами?

Чи то в степах з чумаками?

Чи то в полі на роздоллі

З вітром віється по волі?»

Не там, не там, друже-брате,

У дівчини в чужій хаті,

У рушничку та в хустині

Захована в новій скрині.

Лихвин, 7 іюня [1859]

* * *

Ой, маю, маю я оченята…

Нікого, матінко, та оглядати,

Нікого, серденько, та оглядати!

Ой, маю, маю і рученята…

Нікого, матінко, та обнімати,

Нікого, серденько, та обнімати!

Ой, маю, маю і ноженята,

Та ні з ким, матінко, потанцювати,

Та ні з ким, серденько, потанцювати!

10 іюня [1859], Пирятин

СЕСТРІ

Минаючи убогі села

Понаддніпрянські невеселі,

Я думав: «Де ж я прихилюсь?

І де подінуся на світі?»

І сниться сон мені: дивлюсь,

В садочку, квітами повита,

На пригорі собі стоїть,

Неначе дівчина, хатина,

Дніпро геть-геть собі розкинувсь!

Сіяє батько та горить!

Дивлюсь, у темному садочку,

Під вишнею у холодочку,

Моя єдиная сестра!

Многострадалиця святая!

Неначе в раї, спочиває

Та з-за широкого Дніпра

Мене, небога, виглядає.

І їй здається - виринає

З-за хвилі човен, доплива…

І в хвилі човен порина.

«Мій братику! моя ти доле!»

І ми прокинулися. Ти…

На панщині, а я в неволі!..

Отак нам довелося йти

Ще змалечку колючу ниву!

Молися, сестро! будем живі,

То бог поможе перейти.

20 іюля [1859], Черкаси

* * *

Колись дурною головою

Я думав: «Горенько зо мною!

Як доведеться в світі жить?

Людей і господа хвалить?

В багні колодою гнилою

Валятись, старітися, гнить.

Умерти й сліду не покинуть

На обікраденій землі…

О горе! горенько мені!

І де я в світі заховаюсь?

Щодень пілати розпинають,

Морозять, шкварять на огні!»

21 іюля [1859], Черкаси

* * *

Во Іудеї во дні они,

Во время Ірода-царя,

Кругом Сіона й на Сіоні

Романські п'яні легіони

Паскудились. А у царя,

У Ірода таки самого,

І у порогу, й за порогом