Чтение онлайн

А час ішов. Скільки разів приходила весна, і розквітали й облітали абрикоси, щоб поступитися місцем вишням, які вмить облітали, щоб настав час яблунь, які квітнуть трохи довше… Одного разу він побачив її в міжнародному аеропорту. Вона була сама, чекала свого рейсу. Він також був сам. Міг, зрештою, підійти до неї, обмінятися тривіальними фразами: «Як ти? Все гаразд? Бачив тебе по ящику!» Але відчув, що миттєвої радості зустріти давню знайому не буде, стане ще гіркіше, і тільки мовчки здалеку дивився на неї.

– Я обожнюю твою Сохацьку!
– не раз казала його дружина, - така розумна жінка! Жоден чоловік не може її покла- сти на лопатки!

А йому згадувався невеличкий рубець на її лопатці, про існування якого йому було відомо. А чи пам’ятає вона його тіло, як він пам’ятає її, болісно шкодуючи, що так бездарно повівся з нею, коли надворі цвіла вишня, а в яблунь вже набрякали рожеві пуп’янки?

Господи, як швидко йде час. Ось доросла дочка тягне його, напівсонного, до телевізора. Там дискусія про остогидле ґендерне питання. Він відразу прокидається, бо серед учасників передачі вона. Тема дискусії дуже ризикована: що тягне жінок кидати дім, іти робити кар’єру? Звичайно ж, статева невдоволеність, наполягає відомий філософ, огрядний голомозий чоловік із трьома підборіддями й великою бородавкою на скроні. Тільки-но в такої милої кар’єристки (товстун огидно посміхнувся) з’явиться бодай якийсь мужичок…

– Бодай якийсь?
– перебиває вона.
– Але ж з-поміж вас стільки таких, що краще самою, ніж із вами!

– Я не кажу - зі мною, - відразу губиться товстун, - я, зрештою, одружений.
– І я не сама, - відповідає вона, - ви стежили за мною, підслуховували мої приватні розмови? Як ви дійшли висновку про мою…

– Я нічого не кажу про вас особисто, пані Сохацька, але я хочу сказати, що інші жінки, ваші колеги…

– Тобто про їхнє життя ви маєте вичерпну інформацію?

– Не маю я ніякої вичерпної інформації! Але ці голодні жіночі погляди, невже ви думаєте, що це можна приховати?

– Отже, ви весь час ловите на собі неприховані голодні погляди жінок-кар’єристок?
– камера фіксує її іронічну посмішку і піт на лисині товстуна.

– Молодець!
– дочка плескає в долоні.

– Я вчився з нею на одному курсі…

– Мама казала! І вона вже тоді була така язиката?

Ні, не була. Але ж чому він нічого не зробив тоді, щоб не приймати на себе ті її публічні докори? І ось телефонний дзвінок від однокурсниці Тані, їхньої активістки. Цієї весни збирається їхній курс. Тридцять років усе-таки! Приходь! Ресторан «Маракуйя». Багато хто з наших буде напевне! І Сохацька буде.

– Вона ж не закінчувала з нами…

– То й що з того? Вона серед нас найвідоміша особа.

Невже тобі було б не цікаво поспілкуватися з нею? Іти чи не йти? Зрештою, не піти - означає виявитися боягузом. Так, сам по собі цвіт вишні не несе нічого, облетить, пожухне й зіллється з землею. Але цвітіння садів - то все одно щось особливе. То знак: ми можемо стати іншими, якщо… якщо знайдемо спосіб, як це робиться.

Від метро до ресторану він добрався пішки, хоча можна було під’їхати маршруткою. Чому організатори вибрали саме цей ресторан? Зараз весна. Але навкруги кам’яні джунглі спального району, немає жодного деревця, хіба що зеленіє травичка в палісадниках. Ось ресторан «Маракуйя». Біля нього якесь маленьке деревце, схоже на фруктове. Чи воно вже цвіло цього року?

У напівтемряві ресторану для них накрито з десяток столиків. Їхній курс був великий, кілька паралельних груп.

Прийшло досить багато людей. Дзвенькіт келихів, тривіальні тости, тривіальне, здебільшого інформативне спілкування давніх знайомих: «Як ти?» - «А як ти?» А ось йому на шию кидається його перша кохана, та, з якою він так не хотів одружуватися. З обличчя вона ще й досі дуже гарна, хоча й удвічі огрядніша.

– Боже, який ти був мудрий і яка я була дурна!
– кричить вона.
– Я тоді швидко розлучилася, потім ще двічі виходила заміж, поки доперла, що все це нікому не потрібно! Головне - кохання!

Вони сідають до столика, п’ють за давнє кохання. Потім до них підсідає її колишній чоловік, батько її сина - хлопцеві вже тридцять один рік! Мій Боже, тридцять один! Його дочці тільки двадцять два, отже, він іще не такий старий.

Колишня кохана радо спілкується зі своїм колишнім чоловіком, забуває про нього. А він шукає поглядом її. Власне, він давно вже її знайшов, давно знає, де її столик, а тепер от має можливість підійти до неї.

Грає так звана «жива музика», чорноокий саксофоніст дуже старається видобути пронизливі ностальгійні наспіви.

Однокурсники танцюють - хто з ким. І давні закохані, і випадкові пари. Чому ніхто не притяг сюди касетного магнітофона з «італійцями», під які вони всі кохалися в ті далекі роки?

Хоча вона - найвідоміша особа з їхнього курсу, ніхто не спілкується з нею, як не спілкувалися тоді. В просторі цієї зустрічі оживають тодішні зв’язки, а вона як була на віддалі від усіх, так і лишилася такою. Він бачить, що вона дивиться на нього. Тож він мовчки підходить до її столика, мовчки вклоняється їй. Тепер вона посміхається. І встає йому назустріч. Вони рушають туди, де танцюють, вона кладе йому руки на плечі, він обережно кладе долоні їй на спину.

А саксофоніст на сцені дуже старається грати для них усіх саме те. Музикант із ресторану зараз грає не за гроші. Він сьогодні «в ударі», і однокурсники відчувають це. Он скільки пар танцюють і шепочуть одне одному щось важливе.

– Радий за тебе, - шепоче він їй на вухо.
– Дуже радий, правда.

Вона трохи відхиляється назад, здіймає очі на нього, і він не відводить своїх, хоча йому не по собі. Музика грає, зрілі люди ледь гойдаються в танці й дивляться одне одному у вічі. Потім він каже:

– Нічого кращого в моєму житті не було…

Дуже рада була довідатися, що ти не просто жива та здорова, а й досі працюєш, живеш заможно і цілком задоволена своїм життям. Мій онук Славик, з яким ти познайомилася в Німеччині, передав мені листа від тебе, якого ти переслала по комп’ютеру. Отже, я бачу, хоч ти й належиш до того ж покоління, що і я, але ти цілком засвоїла новітні методи комунікації, а я, «вроджена учілка», як охрестив мене мій онук, так і помру із самопискою в руці, тому й пишу цього листа від руки. Сподіваюся, ти прочитаєш його, адже на мій учительський почерк ніхто не скаржиться, а як матимеш бажання відповісти, то відповідай у будь-який придатний для тебе спосіб.