Фауст, Гете Иоганн Вольфганг

Фауст

на обложку

Гете Иоганн Вольфганг

Шрифт:

ФаустШкода мені у шати ті вбиратись,Турбот життя й на них лежить печать.Я застарий, щоб тільки гратись,Замолодий, щоб не бажать.Чого ж мені од світу ждати?І що той світ спроможний дати?Страждай, терпи! Терпи, страждай! —Цей спів я чую щохвилини,І щогодини, і щодниниУсе життя – із краю в край.Прокинувся уранці – і тривога,Печаль гірка мене уже тіснить,Що весь цей день не дасть мені здійснитьНі одного бажання, ні одного…Найменший проблиск щастя вразВід злої критики погасне,Зникає видиво прекраснеЗа тисяччю гидких гримас…Нічною зрадною добоюЯ в ліжко з острахом іду —І тут мені нема спокоюОд снів, що сняться на біду.А Бог той, що живе в меніІ сили збуджує духовні,Громадить їх бентежно в глибині,Та вийти не дає назовні.Онавіснів мені тягар буття —Я кличу смерть, ненавиджу життя. МефістофельТа хто ж бажає смерті прибуття?ФаустБлаженний той, кому у сяйві славиВона чоло у лавр зав'є кривавий,Кого знайде серед гулянкиВ обіймах дівчини-коханки.Чому не вмер я в захваті в ту мить,Як Дух Землі мені явився!МефістофельІ все-таки якогось трунку спитьТи тої ночі не рішився. ФаустЯк бачиться, ти любиш шпигувать.МефістофельХоч не всевіда я, а дещо можу знать.ФаустТоді від пориву страшногоСпинив мене знайомий спів,І спомин днів дитинства могоІще раз душу обманив…Клену ж я все, що нас тримаєВ тенетах марев і оман,Клену я все, що нам скрашаєЖиття земного тужний бран!Прокльон бучному гордуванню,Що дух ним сам себе п'янить,Прокльон людському сліпуванню,Що нас обманює щомить!Прокльон вам, мрії славолюбні,Бажання ввічнити ім'я,Прокльон вам, пута злудні, згубні —Робота, влада і сім'я!Прокляття золоту, мамоні,Що завдає нам тьму турботАбо колише нас на лоніРозкошолюбних насолод!Я шлю прокльон любові щирій,Смачному соку виногрон,Я шлю прокльон надії, вірі,Й терпінню надто шлю прокльон! Хор духів(незримо)Жаль! Жаль!Розбив ти його,Прекрасний світ,Ударом руки —Розбив на друзки!То вчинок півбога!Ми зносимУламки у вічне Нічого,ГолосимПо загинулій красі.Сильніший,Як земнородні всі,ПишнішийСвіт побудуй,Побудуй його в серці своїм!І прямуйШляхом новимЗ духом ясним,І чарівнішийСпів наш почуй! МефістофельМої малятаМудрі до ката.Чуєш, як до втіх і діїРадять, мов старії?Звуть тебе в світиЗ цеї самоти,Що від неї кров німіє,Розум туманіє.Кинь панькатись із вічною журбою,Що круком серце рве тобі з грудей.Відчуєш ти, оточений юрбою,Що й ти людина між людей.Не хочу я, правда, рівнятьТебе до того наброду.Я сам не великого роду;Але, коли схочеш пристатьДо мене в життєвій дорозі,То буду тобі по змозіТоваришем вірним,Слугою покірним,А хочеш – і псом,Безмежно відданим рабом. ФаустЯкої ж ти від мене хочеш плати?МефістофельТого часу ще досить довго ждати.ФаустНі, ні! Ти, чорте, егоїст,І так не зробиш, Бога ради,Комусь другому щось в користь.Кажи, якої хочеш плати,А то не буду і наймати.МефістофельЯ маю тут тобі у всім служить,Скоряючись завжди твойому слову.Коли ж ми там зустрінемося знову —Ти мусиш те ж мені робить. ФаустЩо буде там – мене це не обходить.Ти можеш світ якийсь новий виводить,Коли зруйнуєш той, що є.На цій землі я радістю втішаюсь,Під небом цим я муками караюсь,І аж тоді, як з ними попрощаюсь,Нехай що хоче настає.І не бере мене цікавістьСпізнати той інакший світ,Чи є і там любов, ненависть,Чи є і там і верх, і спід.МефістофельТа, якщо так, тобі немає риску.Угодьмося. Лиш дай мені підписку,Я дам тобі таке, чого повікІще не бачив чоловік. ФаустЩо хочеш ти, нещасний чорте, дати?Чи можеш ти стремління ті узнати,Що їх плекає дух людський?Є в тебе їжа – в ній нема поживи;Є в тебе злото – та воно рухливе,Із рук виприскує як стій;Покажеш гру – в ній виграть неможливо,Даси коханку – а вона, зрадлива,З моїх обіймів іншому морга;Є в тебе честь і слава дорога —Мов метеор, вона щезає;У тебе плід зеленим зогниває,А дерево лиш мить одну цвіте. МефістофельТака вимога біса не злякає,Я можу дать тобі все те.Та, друже мій, колись і щось хорошеУтішити в спокої прийде нас.ФаустКоли, вспокоєний, впаду на ліні ложе,То буде мій останній час!Коли тобі, лукавче, вдастьсяМене собою вдовольнить,Коли знайду в розкошах щастя, —Нехай загину я в ту мить!Ідем в заклад?МефістофельІдем! ФаустДай руку, переб'єм!Як буду змушений гукнути:«Спинися, мить! Прекрасна ти!» —Тоді закуй мене у пута,Тоді я рад на згубу йти.Тоді хай дзвін на вмерле дзвонить,Тоді хай послух твій мине,Годинник стане, стрілку зронить,І безвік поглине мене.МефістофельЗміркуй як слід! Ми все затямим, друже!ФаустНа це ти маєш всі права.Що я кажу – то не пусті слова.Як буде так – я раб тобі, злий душе,Тобі чи ще кому – байдуже.