Факир
Шрифт:
Еухено Фуентес ("У лсовй глушин")
Пошук ршення - те ж саме полювання. Це радсть дикуна, ми надлен нею з самого народження.
Томас Гаррс ("Мовчання ягнят")
ПРОЛОГ
25 вересня 1993 року, Афни, 01 год. 18 хв.
"Н, все-таки дивн вони створння, ц жнки. Скльки х уже ловлено-переловлено на таку нехитру наживку, а вони так нчому й не навчилися. За стльки часу. Поган, виходить, учн. Нестаранн... Ось ще одна вскочила... Як же це все банально..."
Тон лежав на готельному лжку й не спав. Свердлив безсонними очима стелю з лпниною. Вигадливий барельф - химерн викрутаси вниз-угору з бокв, що обрамляли густо засяне взерунками коло, - нависав над головою дамокловим мечем. А нби - над усм майбутнм життям. Яке залежало вд усього лиш одного кроку. Тепер одного. Зробиш його - все це "горшн химер'я" розсиплеться. Розтане. Зникне. Разом з передраншньою дрмотою. на його уламках розквтне...
Не спав думав. Думав... Думав... Думав... Бо думати стало зараз його найголовншою роботою. Сенсом недавно початого буття... Нового. Яке скоро стане таким... таким... омряним...
Думав вичкував. Вичкував насторожено й чуйно, коли Пенелопа нарешт засне. Засне так, що буде можна...
Вичкував радв. Точнше - починав радти. Скоро... Скоро... Скоро... У голов - нби годинник вдраховував останн хвилини. Яксь жалюгдн останн хвилини. Ще трохи - буде можна...
Почувався рибалкою. Досвдченим. "Зубатим". "Посвяченим"... Наживив. Закинув. чека.
Вд такого н жодна тюлька не втче, н навть сама Золота Рибка. Черв'ячка-бо проковтне обов'язково. Ще й пальчики оближе. А разом - гачечка пдступного... вже не зслизне...
Проте задоволення не з'явилося. А мусило б... Зрозумв... Дв мачини сумлння. Завалялись на денц душ. Наче й ампутував. Наче й рубця не лишилося. Але... Що ж, доведеться ще раз пдмести... Колючим вником.
Ну, ось. Наче... рибалка став мисливцем.
Повльно стягнув простирадло. Обережно пднявся. Став поспхом одягатися. Оч не вдривались вд Пенелопи.
Двчина мцно спала. Найбльше не хотв, щоб прокинулась. Та побоювання марн: чари снодйного не слабли. Красуня мирно сопла. н кисле, н солоне не снилося.
Пдйшов до сумок, що стояли збран. Туго набит, нби торпеди смертоносним вантажем. Тльки показуй, куди. Наводь тисни кнопку. Стартують одразу ж. порятунку нкому не буде. вчний спокй на дн моря гарантований.
З чотирьох рзних вибрав найменшу - чорну, пузату. Схожу на саквояж. "Dolce & Gabbana". Дв велик лтери. Перш з мен "богв". Вдкрив, аби ще раз пересвдчитись. Н, все правильно. Воно. Складене дбайливою Пенелопиною рукою.
Закрив. Укинув до сво. "Reebok". Матрьошка. Нечутно з'днав "блискавку". Знову глянув на двчину. Та й дал безпечно спала, навть не змнюючи пози. Довге русяве волосся розсипалося на подушц, випромнюючи жночий магнетизм. Е-е-ех....
Час.
Запргся. Мцний ремнь обгнув плече. Але йти не поспшав. Востанн пдйшов до лжка. Пенелопине обличчя притягувало з новою силою. Красунечка. Створена, щоб нищити серця чоловкв, а з самих - робити зомб. На мить забув про те, що треба зникнути, що на нього вже чекають. Запустив у душу божевлля. Нахилився, щоб поцлувати. Але розум емоцям дав щигля. Начуди!!!
На телефон наслав закляття (банально вдмкнув!).
Двер плавно пшли (розчиняв х повльно й акуратно!).
Вислизнув у довгий коридор (н душ!).
На лфт (останнй поверх же!).
Майже не хвилювався. "Заключна дя" проста. безпечна. Головне - не засвтитися. Хоча... Доставить вантаж, отрима сво ( чималеньке!), а там, за годину, вже леттиме додому. Геть з ц чужо та набридло крани. Туди, де кличе в обйми насолода...
Викликав лфт замислився. Як же вдало крутнулось колесо Фортуни! Клька мсяцв тому на пляж пдйшов хлопчик рокв дев'яти й повдомив, що у бар на Тон чекають. Не одягаючись, вдразу почимчикував. Любив повигравати статурою напвбога. робив це завжди. При першй же лпшй нагод. Пам'ята все, як зараз. Липк жноч погляди... Прихований скрегт зубовний рогоносцв... Безжалсне полудневе сонце... Тепло бетонованих алейок, якими шлапали мцн ноги у пляжних капцях.
Окинув прохолодний бар. Незнайомець недбало махнув рукою з розчепреними двома пальцями. Ось вн, цей чувак. Що треба? Посунув до його столика. У найтемнший закуток...
25 вересня 1993 року, Афни, 01 год. 33 хв.
Лфт м'яко загальмував.
Пластиков стулки гайнули врзнобч. Ршуче ступив. Ддько! Не сам! Лворуч, у заглибин, чоловк жнка. "Попалили", потвори!
Лфт зачинився й рушив. Тон подумки гатив себе ногами. Роззявляка! Дятел довгодзьобий! Спноза недороблений!..
А "свдкам" до "дебелика" й байдуже. Навть не глянули. Жнка - стовдсоткова повя. Кого-кого, а х за ц роки набачився. З чоловком складнше. Ледь триматься на ногах, розбрати, якою мовою белькоче, не легше, анж одним пострлом зробити дв дрки в мшен. Та й не професор лнгвстики. Однак мимохть подумалось: у кишенях не гори золот. Бо така стара й негарна жнка коштувала небагато. А може... Звичайний скнара. за п'ятдесят центв повситься на чужй краватц. Компаня, вдверто кажучи, не дуже...
Перший поверх.
Лфт зупинився, подумав дзенькнув. Тон поспхом вийшов рушив холом. Залишайтеся здоров!
Порть, поклавши голову на руки, упевнено давив комара. Захотв покепкувати, але передумав. Годинник показував за чверть другу. О другй мусив з'явитися бля кам'яного Байрона, якого два-Греця нагороджу пальмовою вттю. Теж кам'яна.
Треба поспшати.
Нч зустрла байдужстю. Що ти, що нема. Кульгай соб мовчки, якщо треба. А н - тод спи. Вдпочивай перед завтра. Щоб знову в колесо. - бгти, бгти, бгти...