Чтение онлайн

— Стільки води я навіть не підніму, — похитав головою дракон, — а про те, щоб летіти, годі й думати!

— Отож-бо й воно, — відповів хлопець. Він присів навпочіпки й пошукав камінець із ямкою завбільшки з ковток води. Поклавши в неї жменьку землі, Ерагон замислився. Як же обернути її на воду? Які слова треба казати? Зібравши всі сили, він несподівано для себе крикнув: «Делой мой!».

Тієї ж миті ямка в камені почала наповнюватись водою. Тільки тепер Ерагон згадав Бромове попередження про те, що деякі вправи можуть забирати багато сил і становити реальну небезпеку для життя вершника. Схвильований, він хотів був зупинити дію магічної сили, але нічого не зміг зробити. Доки завдання не буде виконано, годі й сподіватися відмінити наказ. Тож юнакові не залишалося нічого іншого, як понуро чекати, доки енергія не піде з виснаженого тіла.

А коли ямка в камінці нарешті наповнилась водою, хлопець із подивом помітив, що ще й досі живий. Полегшено зітхнувши, він відчув шалений голод і спрагу.

— Що сталось? — спитала Сапфіра.

— Нічого не вийде, — відповів Ерагон. — Я хотів обернути пісок на воду. Але це смішно… Тепер у мене немає сил навіть випити її, не те що добути більше.

— Будь обережний, — попередив дракон. — Не варто поєднувати давні слова по-новому, це може тебе вбити.

— Я знаю, — кивнув юнак. — Але це був єдиний спосіб перевірити мою ідею. Слухай, ось ти ж змогла обернути Бромову могилу на діамант, то чому ж я…

— Я не знаю, як це мені вдалося, — відповіла Сапфіра.

— Тоді спробуй зробити нам воду!

— Ерагоне! — докірливо мовив дракон. — Кажу ж тобі, я не контролюю свою силу. Подібні речі трапляються поза моєю волею, розумієш? Іноді мені це вдається, але зараз я така ж безсила, як і твій кінь.

— Неправда, — відповів на те юнак. — Ти — могутній дракон.

Занудьгувавши, він знічев’я почав креслити в придорожній куряві карту Паланкарської долини. Туга за рідною домівкою поволі сповнювала його груди. Зітхнувши, Ерагон обтрусив руки й звівся із землі. Ідучи геть, він краєм ока зиркнув на свої креслення — і раптом помітив, що неглибокі борозни на малюнку наливаються водою!

— Сапфіро, поглянь! — закричав він драконові.

— Але як це нам допоможе? — уважно пригледівшись, спитав той. — Вода в пустелі схована дуже глибоко, а копати землю нам доведеться не один день.

— Та ні ж бо! — не вгавав задоволений хлопець. — Якщо вона там, я її дістану, розумієш? Замість того, щоб обертати пісок на воду, я просто дістану її з-під землі. Дивись!

Ерагон зробив неглибоку ямку біля своїх креслень і подумки спрямував на неї магічну енергію. За якусь мить під його ногами несподівано зажебоніло слабеньке джерельце. Вода була цілком придатною для пиття.

— Ну, добре, — бридливо понюхала калюжку Сапфіра. — Але ж ми будемо в пустелі, де вода ховається значно глибше.

— Усе одно дістанемо! — зареготав юнак. — Це зовсім легке завдання, якщо виконувати його повільно. Адже ти мені допоможеш?

— Не знаю, — завагався дракон. — Адже це може коштувати нам життя… Ти впевнений?

— Звісно, впевнений, — заспокоїв Ерагон дракона.

— Тоді повертайся до Мертага, — якось сумно посміхнувся той. — А я охоронятиму табір, доки ви спатимете. Не хвилюйся, у мене вистачить сил.

З болем у серці юнак глянув на стомленого дракона й поплентався до табору.

— Ну то що? — нетерпляче спитав Мертаг. — Ми вирушаємо в пустелю?

— Так, — відповів Ерагон. — Вирушаємо.

Він швидко переповів напарникові свій план і оглянув рани ельфійки. А вже потім ліг спати. Засинаючи, Ерагон іще довго згадував чарівне обличчя дівчини.

Зранку всі прокинулись від пронизливого холоду й почали ладнатися в дорогу.

— А як же нам бути з ельфійкою? — спитав Ерагон. — Верхи на Сапфірі не можна, бо в дівчини ще й досі не загоїлись рани. У пазурах Сапфіра теж її не понесе — це надто виснажливо для дракона. На коні? Теж ні, бо це дуже повільно…

— Якби ти летів на Сапфірі, то можна було б верхи, — озвався Мертаг. — Хоча, знову ж таки, її рани…

— А що як прив’язати дівчину до мого живота? — запропонувала Сапфіра. — Тоді я летітиму, не завдаючи їй болю. Хіба що її можуть вразити ворожі стріли, але цього можна не боятись, бо я летітиму дуже високо.

Ніхто не зміг вигадати якогось кращого плану, тож друзі так і зробили. Ерагон закутав ельфійку в ковдру й прив’язав до живота дракона.

— То що, уперед? — гукнула Сапфіра. — Мерщій, хлоп’ята!

— Я завжди любив перегони! — озвався Мертаг.

— Тим паче, що тепер ми змагаємось за власне життя! — нагадав Ерагон.

Юнаки хутко скочили на коней, дракон здійнявся в повітря, і всі разом подалися в бік далекої Хадарацької пустелі.

По дорозі Ерагон весь час думав про ельфійку. Це чарівне створіння було тепер разом із ним! Цікаво, що б сказав Роран? І чи зможе він хоч колись розповісти йому про свої пригоди?

Решту дня друзі гнали коней безмежною долиною, вряди-годи роблячи невеличкі зупинки для перепочинку. Воїни з Джиліда, мабуть, залишились десь далеко позаду, але друзям усе одно слід було остерігатись королівської варти, що могла бути в зустрічних селищах. Двічі на шляху юнаків траплялися засідки, та Сапфіра встигала вчасно їх попередити. Утім, їм таки довелося з’їхати зі шляху, аби не втрапити в яку халепу.

Надвечір місцевість змінилася, довкола потяглися пагорби, де-не-де порослі кактусами.

— Попереду місто Булрідж, — озвався Мертаг. — На нас обов’язково там чекатимуть, тому нам слід оминути цю засідку по темряві.

Невдовзі друзі побачили й саме місто, щільно оточене вартою. Спішившись, утікачі обережно оминули засідку й знову рушили в дорогу.

Наступна зупинка була вже на світанку Неподалік несла на південь свої каламутні води річка Рамр. Значить, вони зуміли подолати чималий відтинок шляху.

— Нам треба знайти якусь місцину для перепочинку, — схилився на шию коня Ерагон, радіючи з того, що їм пощастило уникнути небезпеки.