Чтение онлайн

— Тож невдовзі з’являться ще два вершники, що служитимуть королю? — злякався Ерагон.

— Саме так, — підтвердив Бром. — І якраз тому тепер тривають смертельні перегони. Галбаторікс шукає людей, для яких призначено ті яйця, а вардени будь-що намагаються вбити їх, як потенційних вершників, або викрасти яйця.

— Але звідки ж узялося Сапфірине яйце? — спитав юнак. — Невже хтось украв його в короля? І чому ви про це не знаєте?

— Надто багато питань, — зітхнув Бром. — Ця історія має перший розділ, події якого відбувалися задовго до твого народження. Тоді я був молодий і, зрозуміло, не такий розумний. Я ненавидів імперію, на те було багато причин, тому всіма можливими способами намагався робити їй шкоду. Мої переконання привели мене до вченого, до Джоуда, який знайшов книгу, де було написано про таємну лазівку до замку Галбаторікса. Зрадівши, я познайомив його зі своїми друзями варденами, і вони разом спланували викрадення яйця.

«Он як! Вардени!» — подумки відзначив Ерагон.

— Утім, щось пішло не так, і викрасти пощастило тільки одне яйце. Наш шпигун утік і більше ніколи не повертався до варденів. Тому знайти його, повернувши яйце, було наказано нам із Джоудом.

Бром замислено дивився в далечінь, його голос захрип.

— Напевно, це були найдовші пошуки, які знала історія. Де ми тільки не були! Нам довелося битися і з разаками, і з Морзаном, останнім із клятвопорушників, найвідданішим слугою короля.

— З Морзаном? — перепитав Ерагон. — Але ж це той, хто багато років назад виказав вершників Галбаторіксу!

— Ну то й що? — не зрозумів Бром. — Так, він був старий, але дужий і жорстокий. Ми вже зустрічалися з ним під час бою, тому пошуки яйця… Словом, це було дещо особисте. Коли я дізнався, що яйце бачили в Джиліді, то вирушив туди й бився з Морзаном за право володіти ним. Це була запекла битва, але врешті-решт я переміг. Під час бою Джоуд десь зник. Шукати його в мене не було часу, тому я повернувся з яйцем до варденів, що доручили мені піклуватися про майбутнього вершника. Я погодився й вирішив сховатися в Карвахолі, де вже бував раніше. Мені здавалося, що з часом вардени озвуться, проте я так і не дочекався від них звістки.

— Але як же все-таки Сапфірине яйце опинилося на Хребті? Невже в короля викрали ще одне? — спитав Ерагон.

— Навряд чи, — буркнув Бром. — Він так трясеться над тими яйцями, що спроба викрасти їх була б рівна самогубству. Ні, Сапфіра народилася з яйця, яке було у варденів. Гадаю, що хтось за допомогою магії спробував переправити його до мене. Але посланців перехопила імперія, пославши за ними разаків. Певно, я зруйнував чимало їхніх планів!

— То разаки приходили до Карвахола не по мою душу? — здивувався Ерагон.

— Звісно, ні, — озвався Бром. — Якби дурний Слоун тримав язика за зубами, вони б навіть не дізналися про тебе й про твою знахідку. І все пішло б зовсім інакше. Отже, у певному сенсі ти врятував мені життя. Якби разаки не взялися за тебе, вони заскочили б мене зненацька, і тоді кінець Брому-казкарю! А втекли вони тому, що я сильніший за них, особливо вдень. За інших обставин вони б просто мене закатували, розпитуючи про яйце.

— І ви розповіли варденам про мене? — спитав Ерагон.

— Так, — відповів Бром. — Я впевнений, що вони хочуть з тобою зустрітися.

— Але ж ви цього не хочете?

— Ні, не хочу, — похитав головою старий.

— Чому? — вигукнув юнак. — Адже значно безпечніше бути з варденами, ніж ганятися за разаками!

— Ні, вардени теж небезпечні, — уперто мовив Бром. — Якщо ми з’явимось до них, то нас обов’язково втягнуть в якісь махінації. Їхні ватажки відразу ж пошлють тебе на завдання, щоб ти довів власну значущість. А раптом ти не впораєшся? Ні, ти мусиш як слід загартуватись, перш ніж зустрітися з ними. Принаймні зараз, коли ми переслідуємо разаків, я не боюсь, що хтось підсипе тобі в тарілку отрути.

Старий скривився від обурення.

— До того ж, — не втримався він від посмішки, — хіба тобі не подобається моя наука? Ти виглядаєш таким щасливим! Зрозумій, туата ду оротрім — це початкова школа. Тож давай я спершу допоможу тобі знешкодити разаків, а потім уже роби як знаєш.

— Що це означає? — захвилювався Ерагон.

— Це означає, що ти сам вирішуватимеш, чи приєднуватися тобі до варденів, чи ні, — пояснив Бром. — Хоча, убивши разаків, ти не матимеш великого вибору. Доведеться або ховатися у варденів, або тікати до Сурди, або ж прохати в короля пощади й пристати до його війська. Зрештою, навіть якщо ти не вб’єш разаків, цього вибору тобі не уникнути.

Ерагонові здалося, що найкраще було б піти до варденів, але присвятити все своє життя боротьбі з імперією йому не хотілося. Обміркувавши Бромові слова, він нарешті озвався:

— Ви так і не сказали, звідки знаєте про драконів!

— Не сказав, — посміхнувшись, погодився Бром. — Залишмо це до наступного разу.

«Але чому саме я? — не міг збагнути Ерагон. — Невже я такий особливий, що маю стати вершником?» Не витримавши, він спитав:

— А ви знали мою матусю?

— Так, знав, — насупився старий.

— Яка вона була?

— Така ж гордовита, як і Герроу, — зітхнув Бром. — Зрештою, саме цей рідкісний дар її й убив… Вона завжди допомагала бідним, як би не важко було їй самій.

— Отже, ви її добре знали? — ошелешено мовив Ерагон.

— Надто добре, щоб сумувати за нею, — пролунало у відповідь.

Вражений юнак притримав коня й замислився, згадуючи ті часи, коли вважав Брома звичайним собі сільським байкарем. Він чи не вперше збагнув, як сильно помилявся.

Перегодом Ерагон розповів Сапфірі все почуте. Її зацікавили Бромові одкровення, але згадка про те, що вона колись була власністю короля, примусила Сапфіру здригнутися.

— Отже, ти маєш радіти, що не залишився в Карвахолі, — сказала вона. — Уяви собі, які можливості ти би втратив!

Юнак удавано злякався, а потім розреготався у відповідь.

Невдовзі друзі спинилися й почали лаштуватися на нічліг. Ерагон подався по воду, а Бром порався з вечерею. Кружляючи довкола табору, юнак шукав бодай маленький струмок, аж раптом натрапив на невеличкий потічок. Присівши на березі, він занурив пальці у воду, милуючись бризками й прислухаючись до лагідної мелодії нічної природи. «Тут усе залишиться таким само неторканим навіть тоді, коли я загину», — чомусь подумав Ерагон.