Чтение онлайн

— Про що розповів тобі містер Вестон? — спитала Емма, все іще почуваючись спантеличеною.

— Ой! Він розповів мені все: про те, що Джейн Ферфакс і містер Френк Черчілль мають побратись і що вони тривалий час були таємно заручені одне з одним. Все це так дивно!

Все це справді було дуже дивно. Поведінка Гаррієт була настільки дивною, що Емма відмовлялася зрозуміти її. Схоже, що в неї абсолютно помінявся характер. Здається, що це відкриття не викликало в неї ані збентеження, ані розчарування, ані якоїсь стурбованості. Емма дивилася на неї, втративши дар мови.

— Ви могли собі уявити, — вигукнула Гаррієт, — що він її кохає? Ну ви, може, й змогли б. Ви — змогли б, — спалахнувши рум'янцем, — бо здатні бачити душу іншої людини, але навряд чи хтось інший міг би…

— Даю слово, — відповіла Емма, — що я починаю сумніватись у наявності в мене такого таланту. Ти серйозно питаєш мене, чи не припускала я, що він кохає іншу, коли водночас я обережно — якщо не відверто — заохочувала тебе дати волю власним почуттям? До останньої години я не мала ані найменшої гадки про те, що містер Френк Черчілль має якесь відношення до Джейн Ферфакс взагалі. Можеш не сумніватися, що коли б я мала якісь підозри, то неодмінно тебе попередила б належним чином.

— Мене?! — здивовано скрикнула Гаррієт і почервоніла. — А навіщо вам треба було попереджати мене? Невже ви думаєте, що мене якоюсь мірою цікавить містер Френк Черчілль?

— Я в захопленні від того, що ти розмовляєш про це з такою байдужістю, — відповіла Емма і всміхнулася. — Але ж ти не будеш заперечувати, що був час — і не так давно, — коли ти давала мені всі підстави гадати, що він-таки цікавить тебе?

— Хто, він?! Та ніколи! Люба міс Вудхаус, — засмучено відвертаючись, — як ви могли так помилитися в мені?

— Гаррієт! — скрикнула Емма після секундної паузи. — Про що ти говориш? Боже праведний! Що ти маєш на увазі? Я — і помилилася в тобі?! Значить, у такому разі я маю припустити, що?…

Далі говорити вона була просто не в змозі. Утративши дар мови, Емма присіла, з острахом чекаючи на відповідь Гаррієт.

Гаррієт, що стояла, відвернувшись, трохи віддалік, спочатку не сказала нічого. А коли заговорила, то голос її був так само схвильований, як і в Емми.

— А я й не думала, — почала вона, — що ви неправильно мене зрозумієте! Я пам'ятаю, що ми домовилися ніколи не називати його по імені, але враховуючи, що він є настільки кращим — безмежно кращим — за інших, я й гадки не мала, що можна було мати на увазі когось іще. І до чого тут містер Френк Черчілль! Та в компанії ніхто б на нього й не поглянув. Сподіваюсь, я маю кращий смак, ніж думати про містера Френка Черчілля, який поруч із нимвиглядає просто жалюгідно. Узагалі дивно, що ви могли так помилитися! Але ж якби ви не поставилися схвально і майже заохочувально до мого почуття, то я б і думати про нього боялася, вважаючи це надмірним нахабством зі свого боку. Якби ви з самого початку не сказали мені, що трапляються й дивовижніші речі, що бували й більш нерівні шлюби, — саме так ви і сказали, — то я б не посміла дати волю своїм почуттям, я б не зважила це за можливе. Але якщо навіть ви,хто знав його так довго…

— Гаррієт! — скрикнула Емма, рішуче беручи себе в руки. — Давай усе з'ясуємо, щоб не робити помилок надалі. Ти маєш на увазі… містера Найтлі?

— Звичайно ж. Ні про кого іншого я ніколи й не думала — і вважала, що вам відомо про це. Коли ми говорили про нього, то це було ясно, як божий день.

— Я б не сказала, — мовила Емма з напускною байдужістю, — бо все, що ти мені тоді говорила, начебто стосувалося зовсім іншої особи. Я майже впевнена, що ти назвалаім'я Френка Черчілля. Мені здавалося, що, говорячи про послугу, ти мала на увазі те, що він урятував тебе від циган.

— Ой, міс Вудхаус, як ви могли забути?

— Люба моя Гаррієт, я прекрасно пам'ятаю суть мовленого мною з цього приводу. Я сказала, що твоє кохання мене зовсім не дивує, що воно, зважаючи на ту послугу, яку він тобі надав, є річчю цілком природною. І ти з цим погодилась і згадувала про цю послугу з великою вдячністю, навіть описувала свої почуття, коли побачила, що він збирається прийти тобі на допомогу. Це запам'яталося мені дуже добре.

— О Господи! — скрикнула Гаррієт, — тепер я розумію, що ви мали на увазі, але під час тієї розмови я думала зовсім про інше. Я думала не про циган — і не Френка Черчілля я мала на увазі. Зовсім ні! — Дещо піднесено: — Я думала тоді про більш цінні для мене обставини: про те, як містер Найтлі підійшов і запросив мене до танцю, коли цього не схотів робити містер Елтон. Це був вияв доброти, це була шляхетна поблажливість і великодушність; саме ця послуга змусила мене думати, наскільки кращим він є за будь-кого іншого.

— Сили небесні! — вигукнула Емма, — яка непростима, яка гідна жалю помилка! Що ж робити?

— Значить, ви б не стали мене заохочувати, якби зрозуміли правильно? Що ж, якби це була інша людина, то було б так погано, що далі нікуди; тепер же — цілком можливо,що…

На кілька секунд вона замовкла. Емма втратила дар мови.

— Зовсім не дивно, міс Вудхаус, — продовжила Гаррієт, — що ви усвідомлюєте ту велику нерівність, що існує між мною або кимось іншим та цими двома. Ви, напевне, вважаєте одного з них у п'ятсот мільйонів разів кращим за іншого. Але я сподіваюся, міс Вудхаус, що коли припустити… що коли… яким би дивним це не здавалося… Але ж ви самі казали, що траплялись і дивовижніші речі, шлюби більшнерівні, ніж той, що міг відбутися між містером Френком Черчіллем і мною; тому якщо подібні речі траплялися раніше і якщо мені невимовно поталанить настільки, що містер Найтлі не прийматиме до уваги нерівність між нами, то сподіваюся, міс Вудхаус, що ви не будете налаштовувати себе проти цього і не намагатиметеся цьому протидіяти. Але я не маю жодних сумнівів, що ви — вище такої поведінки.

Гаррієт стояла біля одного з вікон. Емма обернулася до неї і, ціпеніючи від жаху, похапцем промовила:

– І ти гадаєш, що містер Найтлі поділяє твою симпатію?

— Так, — скромно, але впевнено відповіла Гаррієт. — Гадаю, що поділяє.

Емма відразу ж відвела погляд; декілька хвилин вона сиділа непорушно й розмірковувала. Цього часу їй вистачило, щоб прислухатися до власного серця. Раз уже в розум, такий, який мала вона, закралася підозра, то він починав працювати дуже швидко. Вона доторкнулася до правди, вона з нею змирилася, вона її усвідомила. Чому буде набагато гірше, коли Гаррієт кохатиме містера Найтлі, а не Френка Черчілля? І чому ця біда так страхітливо посилювалася тим, що Гаррієт плекала певні надії на взаємність? Та тому, що містер Найтлі мусить одружитися тільки з нею, і більше ні з ким! Зі швидкістю стріли ця думка промайнула крізь її мозок.

За ті ж самі декілька хвилин вона — як і серце — побачила також і власну поведінку. Емма побачила її з такою ясністю, з якою не вдавалося зробити це раніше. Як нерозважливо поводилася вона з Гаррієт! Діяла наче в якомусь безумстві, якомусь засліпленні! Емма вжахнулася від власних вчинків і ладна була схарактеризувати їх щонайгіршими, які тільки є, словами. Однак незважаючи на всі ці страхітливі промахи, якась частина її самоповаги, якась турбота про власну репутацію, а також сильне почуття справедливості по відношенню до Гаррієт (бо дівчина, якій наверзлося, що її кохає містер Найтлі, не потребувала ніякого співчуття,але згідно з цією справедливістю Емма не мусила засмучувати її зараз жодним виявом холодності зі свого боку) дали Еммі сили сидіти й далі сприймати ситуацію зі спокоєм і навіть позірною доброзичливістю. Їй же самій вигідніше було дізнатися, наскільки далеко сягають сподівання Гаррієт; до того ж Гаррієт не зробила нічого, щоб позбутися поваги та турботи, які вона їй виявляла, і тим більше не заслуговувала на погорду від людини, чиї поради жодного разу не пішли їй на користь. Тож відірвавшись від міркувань і придушивши свої емоції, Емма знову звернулася до Гаррієт і вже більш заохочувальним тоном поновила розмову; що ж до теми, з якої ця розмова почалася, то про казкову історію Джейн Ферфакс швидко забули і втратили до неї інтерес. В обох на думці був лише містер Найтлі й вони самі.

Гаррієт, незважаючи на те, що перебувала у владі приємних фантазій, зраділа, однак, коли від них її відірвала заохочувальна манера такого знавця душ і такої подруги, як міс Вудхаус; вона тільки й чекала на запрошення, щоб повідати історію своїх сподівань із захватом та тремтячим від хвилювання голосом. Еммі — коли вона запитувала чи слухала — краще за Гаррієт удавалося приховати власне тремтливе хвилювання, але хвилювалася вона і тремтіла ніяк не менше. Говорила досить упевненим голосом, але розум її був у такому жахливому сум'ятті, до якого тільки й могли спричинити такий самовияв, така несподівана поява загрози, така суміш раптових і бентежливих емоцій. Із великим внутрішнім напруженням, але й з великим зовнішнім спокоєм прислухалася вона до тих подробиць, які викладала Гаррієт. Звичайно ж, марно було сподіватися, що ці подробиці викладатимуться методично, чи добре впорядковано, чи добрим стилем, але вони містили — якщо абстрагуватися від плутанини і повторів — той сенс, від якого настрій її упав, особливо коли вона сама пригадала про обставини, що підтверджували значне поліпшення думки містера Найтлі про Гаррієт.