Чтение онлайн

Та, що пропонувала ближче знайомство, здалеку підняла до мене келих із шампанським, я кивнув і теж підніс свою чарку.

Зате хінкалі були перфектні – тісто тонке й ніде не прорвалося, фарш пустив смаковиту юшку, яка приємно обпікала в роті. Переді мною стояла така величезна тареля цих кавказьких «вареників», що вже не тільки дівчата, а й решта відвідувачів з цікавістю поглядали в мій бік.

– Смачного!

Я підвів голову і побачив міцного хлопця з глибоким червоним шрамом упоперек лоба – дивно, як його голова не розкололася навпіл. Він сів за мій стіл навпроти і також кутуляв щелепами, але не хінкалі, а жуйку; на його вузлуватому вказівному пальці подзенькували ключі, і я здогадався, що це так швидко прибув водій, який не проти заробити цієї ночі двісті баксів.

– То куди їдемо? – спитав він.

– В Моздок.

– Прямо зараз?

– Ні, після того, як вип’ємо кави. – Я акуратно складав на край тарелі скручені з тіста «пуп’янки», в яких не було м’яса, і коли їх там лежало вже три десятки, витер серветкою губи.

– У тебе з документами все нормально? – спитав він.

– Не хвилюйся. Нормальніше не буває.

Знов підійшов бармен, який встигав тут і за кельнера, поставив переді мною пиндюрку густої, як дьоготь, кави, подав рахунок.

– Домовилися? – спитав він.

– Так, – я відлічив йому дерев’яними вп’ятеро більше, ніж було в рахунку, і він пішов задоволений.

Я смачно закурив під каву товсту коротку сигарету «Gitanes», яка зовні нагадувала «примак» дядечка Толі, але начинена була тютюном, а не кізяками.

– Тебе як звуть? – спитав я.

– Там.

– Що – там?

– Мене звуть Там.

– А мене – Тут, – сказав я. – Ти не схожий на прибалта.

– Мене звуть Тамерлан. Або Там.

Конец ознакомительного фрагмента.