Чтение онлайн

Ось так.

Досвід з директрисою медучилища мав і позитивні, й негативні моменти. Цінним було те, що Анжела вперше в житті свідомо прив’язала до себе сторонню дорослу людину, а помилка полягала в підборі жертви. Звичайно, після тієї історії з Бароном їй хотілося дещиці — лише волі й відносної ситості, тільки спокою і хоч якихось прав у натовпі інших двоногих істот. Заняття в медучилищі й закуток у бабиній комірці були значно кращою альтернативою бездомного і нелегального існування, однак цей досвід засвідчив: прагнути до малого — значить не отримати нічого.

Отже, знову опинившись посеред ворожого світу без даху над головою і засобів до існування, Анжела не злякалася і не занудьгувала, а якнайшвидше зайнялася влаштуванням своєї подальшої долі. Витягнуті в Гарольда гроші вона витратила на поновлення гардеробу і якісну косметику, і вже за кілька днів заявилася на так званий кастинг, що його влаштовував відомий продюсерський центр: молодій поп-групі, назви якої Анжела раніше ніколи й не чула, були потрібні дівчатка «на підспів»…

Вона непогано рухалася і трішки вміла співати, однак конкурсу — а високих гарненьких дівуль набігла сила-силенна — не пройшла. Якщо це і образило її, то тільки на крихту — вона ж бо чудово знала, що добре сміється той, хто сміється через два-три тижні.

Анжела підстерегла біля виходу вилощеного красеня-продюсера, зависла на ньому, гірко ридаючи, і попросися працювати прибиральницею, секретаркою, ким завгодно, і при цьому абсолютно безкоштовно — аби поближче до мистецтва. Продюсер вигнав її, але без злості — юна Анжела, прикрашена сльозами і незмивною косметикою, виглядала дуже зворушливо. Наступного дня вона знову прийшла на кастинг. Не пустили, але вона примудрилася-таки прорватися до продюсера на короткому відтинку під’їзд-машина. Той вилаяв охоронця, а Анжелі велів більше не приходити.

Вона затіяла облогу за всіма правилами. Цінувався будь-який дріб’язок — випадково пійманий погляд, благальне «Здрастуйте», дотик до рукава строкатого піджака. Увесь цей час вона ночувала де Бог дасть і харчувалася абияк, однак пута свою справу робили, і коли три тижні по тому всім обридла Анжела раптом щезла, певний дискомфорт — слабенький, на рівні легкої незручності — відчули як продюсер, так і — значно відчутніше — його охоронці.

А коли з’явилася знову — її зустріли вже милостивіше. Продюсер поплескав дівчину по запалій щоці та запропонував іще раз пройти прослуховування. Напевно, йому здавалося, що зі звичайної людської доброти і що це дивне фанатичне дівчисько заслуговує на легеньке заохочення. Як він помилявся!

Але найголовнішої своєї помилки він припустився два місяці по тому. Анжела вже репетирувала якісь «задні підспівки» у нікому поки не відомій поп-групі, тож продюсер вирішив, що дівчинка дуже мила, і мимохідь, нашвидкуруч, завалив на шкіряний диван у сусідній з його кабінетом кімнаті…

Вона вдала ображену невинність і зникла майже на тиждень. Продюсер не знаходив собі місця. Анжела трапилася йому ввечері, точніше, уранці після якогось заходу в нічному клубі, й, побачивши «дивну дівчинку» на капоті своєї машини, продюсер відчув — до нього повертаються молодість і життя…

Далі все було легко і просто. Анжела з «задньої дівчинки» стала «проектом», їй шили екзотичні костюми, вчили хореографії, пластики, вокалу, гімнастики, возили в басейн і до тренажерної зали, вона жахливо втомлювалася, однак блаженствувала несказанно. Особливо Анжелі подобалося іноді зустрічати в коридорах дівуль, котрі колись обійшли її на тому найпершому кастингу. Патякали, що продюсер закохався в неї без тями, та він і сам у це вірив, але Анжела не втрачала пильності, чудово розуміючи, що порох треба тримати сухим, а крокодила — мокрим. Час від часу, помітивши хоч тінь байдужості свого патрона до власної персони, Анжела зникала на декілька днів. Охорона ноги збивала, продюсер, не вміючий терпіти ані найменшого страждання, мучився страшно, шпурляв у челядь порожніми пляшками, гидко лаявся, а чи не найбільше діставалося Анжелі. Заздрісники щоразу сподівалися, що знайдену утікачку буде відразу вигнано без жалю — однак вартувало Анжелі з’явитися, як продюсер розцвітав, укривався ніжним рум’янцем і забував усі образи…

Тим часом Анжела вже розучувала спеціально написані для неї пісеньки. Тим часом у надсучасній і до жаху дорогій студії почався запис її першого «альбому», тим часом її фотографії мелькали в глянцевих журналах і щедро оплачені журналісти лабали рекламні статті. Між Анжелою і її всенародною славою залишалося якісь півкроку…

— Щось я не пригадую твого тріумфу, — сказав Влад. — Я, звичайно, не стежу за такого штибу музичними подіями, але часто їжджу в авто і слухаю радіо. Чи ти співала під псевдонімом?

— Ні, — Анжела зітхнула. — Мій альбом узагалі не вийшов. Це було саме того року, коли його грохнули… застрелили в одному шикарному барі.

Влад насупився:

— Не пам’ятаю. Ім’я продюсера пригадую — так, начебто був такий… Потім зник кудись.

— Не зник, а його вбили, — спокійно повідомила Анжела. — І дуже добре, що мене не зачепили… бо я саме була поруч. Устигла залізти під стіл… У мене потім голос зник узагалі. Я швиденько зібрала свої нові шмотки, до чого зуміла дотягтися, і — гайда… за відпрацьованою схемою.

— Чому? — здивувався Влад. — Хіба ти була в чомусь винувата?

— Мені заздрили, — пояснила Анжела. — Мене б у гівні утопили б перш, ніж я встигла сказати «а». А ще зажадали б готові записи викупити, студію оплатити, та мало чого… від гріха подалі. Чкурнула я. Не вперше.

І вона простягла руку і увімкнула радіо — ніби вказуючи на закінчення розмови.

Вони приїхали до столиці та зупинилися в готелі — не дорогому, але й не найдешевшому, не в центрі, але й не на околиці. Анжела помітно нервувала, і Влад не міг зрозуміти, чи є хоч якісь підстави для її страху, чи це манія переслідування у зародку, данина розхитаним нервам.

— Чого ти боїшся?

— Нічого, — відповідала вона ще нервовіше.

— Як ти думаєш, хтось міг нас вистежити? Поки ми вешталися дорогами? По тому, як ми в’їхали в місто — у годину пік, між іншим? За нами стежили з вертольота? Дані наших паспортів від портьє потрапили прямо в комп’ютер зловмисника? Інша річ, якщо ти в розшуку…

— Я не в розшуку! Справу закрито!

— Ну, і радій. І май на увазі: я послухав тебе тільки тому, що в мене в самого є певні справи в столиці…

Влад кривив душею. Він послухав її, дозволив Анжелі втягти себе у цю аферу і навіть налякати. Йому здавалося, що вона не говорить усієї правди, і це турбувало його дедалі більше.