Чтение онлайн

Вибухнула злива оплесків. Оплесків на честь Дінні Квіна, на честь звільнених з в’язниці старателів, на честь Спілки захисту старательських прав, на честь тієї справи, за яку вони всі боролись. Після цього процесія з оркестром і прапорами потяглася далі довгою курною дорогою до Боулдера, де в готелі «Біржа» тих, що повернулися з ув’язнення, чекало щедре частування.

Ця демонстрація значною мірою спричинилася до тимчасового перемир’я між старателями з Аделіни та здольщиками Боулдера. Роль посередників узяли на себе деякі поважні городяни, які хотіли відвернути сутичку. Старателі заявили, що припинити роботу вони не можуть. Не помирати ж їм з голоду! А в крамницях перестануть давати їм у кредит. Проте вони погодились не брати руду з відвалів, за які йде суперечка, поки суд не винесе рішення в справі, що її веде Спілка захисту старательських прав. Тільки ж нехай і здольщики теж не чіпають цих відвалів.

— А хто може ручитися, що ви дотримаєте своєї обіцянки? — запитав комітет посередників.

— Не було ще випадку, щоб старатель не дотримав свого слова, — гордо відповів Пат Мак-Грат.

Та вже десь за тиждень старателі побачили, що здольщики беруть руду із спірних відвалів, і повідомили про це приїскового інспектора. Той попередив здольщиків, щоб вони цього не робили, а то й старателі теж візьмуться за відвали. Здольщики продовжували возити руду; старателі скликали загальні збори й постановили негайно відновити роботу.

Цього разу вже п’ятсот старателів стояло на варті, поки їхні товариші займали відвали. Пригнали чотири підводи і навантажили їх з горою.

Потім у супроводі сотень старателів підводи рушили на Браун-Хілл. По дорозі їх перестрів загін кінної поліції, очолюваний самим Ньюлендсом. Начальник поліції звернувся до старателів, закликаючи їх скоритися законові. Уповноважені старателів відповіли, що руда належить тим, хто її добув, і старателі свого не віддадуть. Якщо поліція втрутиться, їй буде вчинено опір.

Ньюлендс наказав заарештувати візників. Старателі миттю оточили підводи. Сталася коротка сутичка, і поліція відступила. Підводи покотили далі, а за ними переможно йшли старарателі, сповнені рішучості боротися до кінця. Цілий день вони працювали на своїх відвалах і возили руду.

З Півдня прибула підмога: двадцять кінних та п’ятдесят піших поліцейських стали табором на боулдерському наділі.

Тепер вантажити й возити руду приходило понад тисячу старателів. Поліція спостерігала, але не втручалася. Щоранку відбувалися збори, на яких обговорювалися плани подальших дій, а вечорами — масові мітинги. «Дисципліна і витримка!» — напучували керівники. Всі розуміли, що назріває криза. Але старателі, як ніколи, трималися по-бойовому, виявляючи готовність всіма силами захищати своє право на розсипне золото.

Та ось одного ранку, трохи не вдосвіта, коли старателі ще не повиходили на роботу, на їхні ділянки налетіла кіина й піша поліція і заарештувала кількох чоловік.

Дінні вголос зачитував друзям, як «Калгурлійський гірник» повідомляв про цю подію населення міста:

В неділю вранці вже п’ять тисяч старателів зібралося на боулдерському наділі для охорони п’ятнадцяти підвід. Підводи розтяглися валкою і повезли руду на Айвенго, де в старателів був чан для промивання.

Серед старателів зростало невдоволення. Люди зневірилися в тому, що пасивний опір дасть бажані наслідки і що конфлікт уладнається судовим порядком. Але Спілка послідовно і твердо проводила свою лінію, закликаючи своїх членів та прихильників не втрачати віри й не грати на руку ворогам, вдаючись до актів самоуправства й насильства.

— Спілка злютувала нашу організацію, виховала в цій армії безстрашних і розгніваних людей залізну дисципліну й відданість справі, що дивували і друзів і ворогів, — розповідав Дінні, ніби промовляючи на мітингу, що йому часто доводилось робити в ті дні. — Адже то були дужі, загартовані хлопці з гарячими головами, вони вміли постояти за себе. І кожен житель приїсків розумів, що уряд з його політикою утисків та несправедливості щодо старателів сидить на пороховій бочці й кожної миті може злетіти в повітря. Зарозмілість і тупість міністрів не мали меж.

Навіть у деяких власників рудників та агентів іноземних компаній на приїсках витримка і згуртованість старателів викликали захоплення. А вони ж бо чудово знали, які сили діють за кулісами, натискуючи на уряд, знали, що старого сера Джона весь час підштовхують до найкрутіших заходів. Ці люди не приховували свого страху, вони розуміли — довго так тривати не може. А що, як почнуться заворушення? Адже кількісна перевага — на боці старателів. Іноземці наполягали на тому, щоб посилити поліцейські частини і навіть створити місцеву охорону на кожному руднику. Однак ті, хто добре знав старателів, розуміли, що така демонстрація сили викличе й протидію: старателі з голими руками кинуться в бій, проллється немало крові. І капіталісти відчували, що тоді гра стане небезпечною. Неможливо перемогти людей, що об’єдналися у самовідданій боротьбі за свої демократичні права і готові йти на будь-які жертви.

Виступаючи на вечірці, Уоллес Браунлоу заспівав популярної пісеньки, додавши до неї новий куплет. Старателі підхопили цю пісню, вона лунала скрізь — і на мітингах, і в трактирах:

З цією піснею старателі возили руду із спірних відвалів на промивання; вони лаяли на всі заставки гнойову муху Хейра та пустоголових законників у Перті. В трактирі, за кухлем пива, вони присягалися до кінця захищати свою справу і стояти один за одного, аж поки кожен, хто має старательське свідоцтво, знову не одержить колишнього права вільно добувати розсипне золото.

— Вони ув’язнили наших товаришів, — гнівно говорили старателі, — але нас тридцять тисяч! Нехай сер Джон спробує нас подолати!

Всі, кому поталанило з золотом, жертвували самородки у фонд боротьби. І не було нікого, хто б не вкинув хоч кілька шилінгів у кварту для підтримки сімей заарештованих товаришів. Чимало багатих, радикально настроєних городян дарували великі суми на гонорар адвокатам, а інші вносили щотижня по фунту стерлінгів, щоб старателі не сиділи без їжі та курива.