Чтение онлайн

– Уб'ю всх в матку знайду тих, хто стане.

– Ти ж усе одно нас потм вб'ш, чи не так?

– Зате без тортур. До мого приходу в матку було четверо людей? П'ятеро?

– Ну-ну, успхв тоб.

– Пд час нашо розмови сюди нхто не зайде?

– Ага, так я тоб й сказала!

– Ти вже когось попередила про нашу зустрч? Лед Майя зараз в матку? Тоб щось вдомо про повтряний флот Академ? Ти знаш, кому вн пдпорядковуться? Ти бачила цю людину?

– Агов! Я ж мовчу!
– от навна двка.

– Тоб вдомо, чим хн корабл сьогодн займалися? Ти спостергала за ними? Це робив хтось з твох знайомих? Ворог? Хтось з твого оточення? Кайя? Ханл?

– Я тебе не слухаю! Ля-ля-ля!

Кмтлива двчинка, швидко здогадалася, що мен вдповд не дуже й потрбн. Все ж програма розпзнавання мови тла та ммки - це ще й довол серйозний детектор брехн. створювали для допиту людей у польових умовах, а за бльш нж двадцять рокв статистики там набралося достатньо, аби бути абсолютно впевненим у результатах. Я й сам уже трохи вмю це робити без будь-яких костилв, але два детектори брехн завжди краще за одного. як би вона не кричала, як би не крутилася - яксь мо слова до не все одно доходили. Ой! Треба на секунду вдйти!

– Добре. Зараз принесу.

– Що?! Що ти зробиш?!
– повернулася до мене двчинка, коли до не все ж дйшла чергова моя фраза.

– Я запитав тебе, чи ти тримала колись в руках чуж оч. Тому сиди тут не рипайся.
– а зараз я трошки пожартую, ги-ги-ги.
– Ер-два, на прицл! Якщо буде смикатися, прострелиш й кнцвки, кричатиме - леген й шию... Тльки щоб голова залишилася цлою, зрозумв?

– Бап-бп!
– пискнув пстолет у стил легендарного астродрода, а я зскочив з столу й пшов до дверей.

– Стй!
– смикнулася за мною Лашура, але попереджувальний писк пстолета зупинив .
– Я все скажу, тльки не чпай .

– Кого це - ? Кайю? А двйнят тоб вже не шкода?

– Не чпай х!

– То навщо було брикатися? Поки ти вдповдаш на мо питання, вони - живуть. Я гадав, ти це одразу зрозумла.

– А ти не бошся, що до нас зайде хтось стороннй?

– Не зайде. Чи ти гадаш, що у мене один такий помчник?
– киваю на пстолет, знову йду до дверей.

Звсно я блефую, такий пстолет у мене один, та й стволом вн насправд ворушити не вм, але ж я уже казав: секрет в самих кулях. Парочку таких я прилпив на шию двчатам на випадок, якщо хтось з них отямиться. Я це одразу ж почую, навдаюся до них. Зараз же у мене була дещо нша мета - випередити лед Майю, яка саме пдходила до матку. Не варто й бачити усляке неподобство, тому швиденько закидаю тла служниць на плеч, несу х до кабнету. Кайя так лежить бльш-менш природно, тому чпати не став, а лише пдкинув книжку пд звисаючу руку. Встиг саме до моменту, коли вхдн двер вдчинилися.

Поки добирався до кабнету, служниц отямилися, хоча й не спшили подавати виду. Може просто насолоджуються тим, що х мацають нижче спинки? Я ж у свою чергу зробив вигляд, нби не помтив встромлен в свою шию голки. Стоп! А чому це вони отямилися?! Хм, схоже вони зумли позбутися шокерв до того, як т спрацювати. Доведеться налаштувати сенсори на... Н, не доведеться - вони реагують на рух, а я своми носннями сам допомг м скинути розрядники. Значить будемо працювати з програмним забезпеченням...

Зайшовши в кабнет, демонстративно грубо закинув обидва тла за стл.

– Що ти з ними зробив?!

– Нчого. Лише помацав, поки нс. Але вони не скаржилися.

– А принс навщо?

– Щоб ти час не тягнула, поки я буду бгати туди-сюди. Продовжимо?

Подальша бесда тривала недовго. Лашура на Святй земл виявилася таким же гостем, як ус нш учн Академ, нчого окрм офцйних вдомостей вона мен розказати не могла. Свята земля уже довг роки залишалася чорною плямою на усх картах свту, а длитися вдомостями про себе не спшила, ревно захищаючи сво кордони секрети. Навть про ельфв було вдомо бльше, нж про Церкву. Тому, як джерело нформац по цй тем Лашура себе вичерпала.

– Ну що тепер з тобою робити?

– Вб'ш мене?

– Не бачу сенсу. Ти не ворог.

– То чому ж напав на нас, погрожував?

А й справд - чому? Вдкриваю архв швидко передивляюся ус ключов моменти мо стор. Нби й нчого особливого, але щось у мой поведнц не сходиться. Я надто досвдчений, аби дяти так мпульсивно, як зараз. Знову вплив тла? Н, не можна усе валити лише на свою тушку. Ма бути ще якась причина.

Переглядаючи логи систем, я дйшов до останньо доби свого походу на болото. Ось я поглинаю увесь збраний каталзатор, тут я пробираюся на берег, а потм отямлюсь на борту... Знову на берез? А, ну звсно ж, сенсорика у архв пишеться постйно, хоча й мстить у соб лише картинку з звуком - на випадок, якщо знадобляться вдеодокази. Треба було одразу сюди зазирнути.

що довше я дивився записи, то грше мен ставало. Тут уже не фейспалм, а справжнй фейс-об-тейбл робити треба. не раз! Виявилося, що насправд до мене в голову нхто не лазив! Просто я вилз на зовсм нший берег болота, а там пд товстим шаром грунту ховалася цла батарей шокових мн. Колись мене Джейкоб Харгрв такими приголубив, коли я намагався проникнути в головний комплекс Призми. Щоправда ц виглядали як серйний вирб, а не лабораторне обладнання, потужнсть видавали значно меншу. Для мене це не смертельно, я ще тод навчився боротися з електромагнтним мпульсом, але примного в рол електричного провдника мало. Звдки в цьому свт з'явилися слди цивлзац ХХ столття - буду розбиратися потм. Зараз же мене бльше хвилювала власна неадекватнсть псля розряду. Навщо я ловив тих тварин? Що за конструкти я в них запихував? Що я взагал там витворяв?! Про що я думав?!!! На фон того божевлля, яке я творив бля болота, моя ниншня витвка вигляда звичайним непорозумнням. Але треба щось виршувати, бо Лашура уже почина щось махати двйнятам.

– Зробив помилку. Думав, що ви вд мене щось приховували, хотли використати й пдставити. А виявилося, що сам знате навть менше за мене.
– буркнув я, розмрковуючи вслух.

– Помилку значить... А нчого, що ти нас тут ледве не перебив?!

– Можу вибачитись. Стане легше?

– Гр-р-р! Все, закрили тему! Але не думай, що я просто так забуду твй вчинок.

– Сам винуват. Мен потрбно знати свт. Могли б розказати.

– що ми тоб мали розказувати? Звдки нам було знати, що тоб треба? Думаш у нас був час, щоб з тобою няньчитися?

– А в кого вн ?

– Не знаю. Сам шукай соб оповдачв.

– А бблотека?

– Туди пускають лише учнв.
– скрипнула зубами двчинка.
– Або збирають рекомендац не менш як вд трьох представникв учнвсько ради, оплачують користування. Не вриш - спитай Вах Ханл.

– Свою рекомендацю даси?

– Псля всього, що сьогодн сталося?!

– Звучить як натяк на стосунки.

– Гр-р-р! Навть не думай, що я так просто вдруге пробачу тоб тво витвки.

– Я такий, який . Звикай. Нам ще разом якось жити.