Чтение онлайн

— Узагалі ж, її провини тут нема, — швидко заговорив Ед, ударяючи кулаком правої руки по лівій долоні. І раптом Ральф побачив, що в Еда можна перелічити всі ребра — він мав такий вигляд, наче голодував багато місяців.

— І все-таки, якщо чиясь дурість сягає певної межі, миритися з цим стає важко, — продовжував Ед. — Вона як ті волхви, що прийшли до царя Ірода за інформацією. Я хочу сказати, що як же можна бути такими дурними? «Де народжений Цар Юдейський?» І вони питають це в Ірода? Ось тобі й мудреці! Правильно, Ральфе?

Ральф закивав головою: «Звичайно, Еде. Що б ти не сказав, Еде».

Ед кивнув у відповідь, знову закрокував туди-сюди, вдаряючи кулаком по долоні.

— Точнісінько як у пісні «Роллінґ Стоунз» — «Поглянь, поглянь, поглянь на цю дурепу». Ти, певно, не пам’ятаєш? — Ед розсміявся. Істеричний звук, що скидається на те, як пацюки танцюють на битому склі.

Мак-Ґоверн присів поруч.

— Ходімо звідси, — пробурмотів він. Ральф заперечно похитав головою, а коли Ед знову почав наближатися до них, Мак-Ґоверн швидко підхопився й відійшов на тротуар.

— Вона гадала, що зможе обвести тебе навколо пальця, так? — запитав Ральф. Він і далі лежав на траві, спираючись на лікті. — Елен гадала, що ти не довідаєшся про її підпис під зверненням?

Ед стрімко перетнув доріжку й, схилившись над Ральфом, потряс кулаками над його головою, зовсім як лиходій у німому кіно.

— Ні! — крикнув він. — Аероплан Джефферсона замінили «Енімалз», Ерік Бердон змінив погляди, згідно із Джоном Лi Гукером: бах-бах-бах, застрелю на місці!

Мак-Ґоверн пискнув, мабуть, гадаючи, що Ед зараз накинеться на Ральфа, але замість цього Ед Діпно, спершись пальцями лівої руки на траву, став у позу спринтера, що чекає пострілу стартового пістолета, щоб кинутися вперед. Усе обличчя його було в краплях, які Ральф спочатку прийняв за піт, але потім він згадав, як Ед пройшов повз струмінь із поливного пристрою. Ральф не міг відвести погляду від плями крові на лівому склі окулярів Еда. Вона трохи розмазалася, і від цього зіниця здавалася кривавою.

— Це просто доля, що я виявив її підпис! Доля, розумієш! Не ображай мене, сумніваючись у моїх розумових здібностях, Ральфе! Ти вже старий, але дурнем тебе не назвеш. Справа в тому, що я йду в супермаркет купити дитяче харчування і виявляю — ото іронія! — що вона підписалася під зверненням дітовбивць! Центуріонів! На чолі з самим Кривавим Царем! І знаєш що? Я… Так… І побачив… Кров!

— Хто такий Кривавий Цар, Еде?

— О, будь ласка! — Ед підозріло глянув на Ральфа. — «Спостеріг тоді Ірод, що ті мудреці насміялися з нього, та й розгнівався дуже, і послав повбивати в Віфлеємі й по всій тій околиці всіх дітей від двох років і менше, за часом, що його в мудреців він був випитав». Це Біблія, Ральфе. Євангеліє від Матвія, глава 2, вірш 16.Ти маєш сумніви щодо цього?

— Немає. Якщо ти так кажеш, я тобі вірю.

Ед кивнув. Погляд його глибоких темно-зелених очей метався з одного боку в другий. Потім він повільно нахилився вперед, поклавши руки на плечі Ральфа, наче мав намір поцілувати його. Ральф відчув запах поту, слабкий, майже вивітрений аромат лосьйону після гоління і чогось іще — того, що нагадувало прокисле молоко. Може, це був запах Едового божевілля?

— Буде краще, — видихнув Ед просто в обличчя Ральфу, — буде краще, якщо ти повіриш. — Погляд його перестав безцільно блукати й сконцентрувався на Ральфі. — Вони вирізали всіх дітей, — вимовив він тремтячим голосом. — Вирізали з материнського лона й вивозили в закритих вантажівках. Запитай себе, Ральфе: скільки разів за тиждень ти бачив на шосе такі вантажівки, кузов яких затягнутий брезентом? Ти ніколи не запитував себе, що перевозять у таких вантажівках? Ніколи не хотів довідатися, що приховано під брезентом? — Ед посміхнувся, закотивши очі. — Вони спалюють ембріони під Ньюпортом. Дорожній знак стверджує, що в тому місці зсув, але насправді там крематорій. Однак частину зародків вивозять зі штату. На вантажівках, на літаках. Тому що ембріональні тканини коштують дуже дорого. Я кажу тобі це не лише як стурбований громадянин, Ральфе, але і як співробітник лабораторії Гокінґа. Дитячі тканини… набагато… дорожчі… від… золота.

Раптом Ед повернув голову й уп’явся у Білла Мак-Ґоверна, який знову підійшов ближче, щоб краще все чути.

— ТАК, НАБАГАТО ДОРОЖЧІ ВІД ЗОЛОТА Й ЦІННІШІ ВІД РУБІНІВ! — крикнув він, і Мак-Ґоверн відскочив з розширеними від страху й сум’яття очима. — ТИ ЗНАЄШ ПРО ЦЕ, СТАРИЙ ГОМИКУ?

— Так, — відповів Мак-Ґоверн. — Я… Я знаю. — Він кинув блискавичний погляд у бік «Червоного яблука», звідки прямувала до них одна з поліцейських машин. — Мабуть, я десь читав про це. Можливо, в «Саєнтіфік амерікен».

— «Саєнтіфік амерікен»! — Ед, презирливо розсміявшись, знову уп’явся поглядом на Ральфа, мов кажучи: «Бачиш, з ким доводиться мати справу». Обличчя його швидко спохмурніло.

— Продажні вбивці, — прошепотів він. — Зовсім як у часи Христа. Тільки тепер убивають ненароджених. І не лише тут, а по всьому світу. Вони вирізають їх тисячі, Ральфе, мільйони, і знаєш чому? Знаєш, чому ми знову приєдналися до свити обагреного кров’ю дітей царя в цю епоху пітьми?

Ральф знав. Не так уже й важко скласти воєдино картину, якщо маєш багато розрізнених фрагментів. Особливо якщо бачив Еда, що запускає руку по лікоть у діжку з хімічним добривом у пошуках мертвих дітей.

— Цього разу цар Ірод мав успіх, — вимовив Ральф. — Саме це ти хочеш сказати мені? Це все давні ідеї про Месію, правильно?

Ральф випрямився, очікуючи, що Ед знову притисне його до землі, майже не сумніваючись у цьому. Гнів знову охоплював його. Абсолютно нерозумно було критикувати маячню божевільного, як це роблять у кіно, можливо, навіть богохульствувати, — але сама думка, що Елен була побита через це, викликала новий приплив люті.

Ед, не зачепивши його, енергійно випрямився й діловито обтрусив долоні. Здавалося, він знову був спокійний. Радіопозивні зазвучали голосніше — поліцейська машина, що виїхала від «Червоного яблука», наближалася до бордюру. Ед глянув на авто, потім на Ральфа, що підвівся.

— Можеш знущатися, але це правда, — спокійно мовив він. — Однак це не цар Ірод, а Кривавий Цар. Ірод був однією з його інкарнацій. Кривавий Цар стрімко переходить із тіла в тіло і з покоління в покоління — так, як дитина перестрибує з камінчика на камінчик, переходячи струмок, Ральфе, — завжди вишукуючи Месію. І він завжди не встигає за Ним, але цього разу все може вийти інакше. Тому що в Деррі все інакше. І ті й інші сили починають збиратися тут, вишиковуються у дві шеренги. Я знаю, наскільки важко в таке повірити, але це так.

«Кривавий Цар, — подумав Ральф. — О, Елен. Мені так жаль. Як це сумно».

Двоє чоловіків — один у формі, інший у цивільному, але обидва, без сумніву, копи — вийшли з поліцейської машини й підійшли до Мак-Ґоверна. Біля магазину Ральф помітив ще двох чоловіків у білих штанах і білих сорочках з короткими рукавами. Один із них підтримував Елен, що ледве пересувала ноги, як хворий після операції. Другий ніс Наталі. Вони допомогли Елен забратися в машину швидкої допомоги. Той, що ніс дитину, теж сів у машину, а інший пішов до місця водія. У їхніх рухах Ральф відчув радше компетентність, ніж тривогу, і подумав, що для Елен це добрий знак. Можливо, Ед не так сильно побив її… Принаймні не цього разу.