Чтение онлайн

— Еге ж, еге ж, сердешно служить панотець!

Климентій же вперто доводив своє діло до кінця, тобто почав читати Євангеліє від Луки, главу першу про Марію, яка відвідувала Єрусалим, там ішлося про те, що в животі Марії затрепетало дитя. Поцілував книгу і дав Тодосії. Вона цілувати не відмовилася, але прошепотіла:

— Це місце мені сподобалося. Коли б і мені так! А коли цілую книгу, то ніби приймаю ваш цілунок, панотче!

— Замовкни, нечестива! — гримнула Пелагія.

— Ні, вона благі речі говорить, бо благі речі вістить Євангеліє, а цілунок мій не плотський, а духовний є і неблазенний, — сказав Климентій і проспівав псалома тридцятого: «На тебе надіюся я, Господи, хай не буду повік засоромлений», — і знову взявся до святого Луки, бо на його слова Тодосія відгукнулася належно. Потому після чергового цілування книги проказав сповідання віри від святого Атанасія Великого, патріарха александрійського, а насамкінець проспівав псалома десятого: «Я надіюсь на Господа» — і знеможено втер рукавом мантії зовсім мокре обличчя, адже утрудився вельми.

— Чи чуєш себе, дівчино, здорова? — спитав у Тодосії.

— А я й не чула себе хворою, — відказала та.

— Правильно мовиш. А чи вийшов із тебе біс?

— Розв’яжіте мене, — мовила дівчина, — то й побачите.

— Розв’яжіть її! — наказав Климентій.

Але обидва мужі солодко спали і слів панотця не почули. Тоді Пелагія гукнула тонким пронизливим голосом:

— А тю на ваші голови!

І обидва підскочили на місці й залупали очима.

— Розв’яжіте її! Заклинанню кінець! — сказав утомлено Климентій. — Коли нечистий дух її покинув, прокажу подячну молитву на вигнання біса і край!

— А коли не покинув? — спитав отаман.

— Тоді маю повторити заклинання ще раз.

Ще раз? — перелякано спитало подобенство отамана.

— Атож, — зморено мовив. — Доки силою Христовою біс не буде переможений і не вийде з неї.

— Але ж уже час обіду, — вражено сказало подобенство. — Може б, ми переобідали, а тоді її й розв’язали.

— Знишкни й мовчи! — гримнула Пелагія. — Як панотець скажуть, так і робіть.

— Розв’яжіте її, — наказав знову Климентій. — А коли біс не покинув, знову зв’яжете. Тоді й підете на свій обід.

Тодосію розв’язали, і вона сіла на підлозі, розтираючи руки й ноги, при тому цілком безсоромно заголила сорочку, і сльози котилися їй по лицях.

— Це тепер будуть на руках і ногах синці, — сказала, схлипуючи.

— Більші синці були б, — сказав строго батько, — коли б тебе побатожили біля стовпа.

— Чи відпустило? — схилився до неї Климентій.

— А ви й не знаєте?

— Маєш рацію, — сумно звістив Климентій. — Коли б біс виходив, мав би бути знак. Чи помітив хто якого знака?

Але знака не бачив ніхто.

— Прикрий ноги! — строго наказала Пелагія.

— А може, панотцеві приємно дивитися на мої ноги, хоч вони і в синцях? Скажіть, приємно? — і вона блиснула заклично оком. — Спровадьте оцих мучителів моїх, — вона кивнула на батьків і брата, — й поговоримо. Щось цікаве розкажу й покажу.

— По-моєму, панотче, біса з неї ви не вигнали, — поважно мовив батько. — Дозвольте нам знову зв’язати її.

— Коли просить розмови, — мовив утомлено Климентій, — не можу їй відмовити. Залишіте нас!

— Будьте обережні, панотче, — сказала Пелагія. — Бо саме так було і з нашим панотцем. Заклинання не подіяло, і біс здолав панотця.

— Коли вже цей обід! — заскиглив, як дитина, незважаючи на свою важку статуру, отаманенко. — В мене кишки грають.

— Хочу переконатися, — мовив Климентій, — подіяло чи ні. Коли ж ні, повторимо. Хлопця відпустіть, хай обідає, бо це триватиме до вечора.

— Але хочемо пообідати всі разом із вами, панотче, — сказав отаман.

— Коли твориться дійство, їжі приймати не належить, — жорстко сказав Климентій.

— Хлопця не відпускай, — проказала Пелагія. — Коли кинеться на панотця, треба буде зв’язати, а сам не подужаєш.

— Таки не подужаю, — буркнув отаман. — Де в неї та сила береться скажена?

— То бісівська сила, — відповів Климентій. — Але я її не боюся.

— Це ще побачимо, — сказав біс через вуста Тодоськи.

— Залишіть нас на самоті, — наказав Климентій.

— Тільки що — кричіть! — турботливо попередила Пелагія.

Рушили в двері, а Климентій знову наклав хреста на себе й на Тодосію. Вона вже не плакала, а з натугою встала й сіла на услона.

— Чого мене мучите? — спитала з болем.

— Сама знаєш, дитино, — м’яко сказав Климентій. — Не ми мучаємо, а біс, котрий у тобі сидить, його й хочемо прогнати. Але для того треба, щоб забажала його позбутися, бо коли не забажаєш, нічого й ніхто тобі не допоможе.

— А як забажаю, то що? — цілком притомно мовила Тодосія. — Все одно мене за оглашенну прийматимуть, і ніхто у жінки не візьме.

— Візьмуть, — просто сказав Климентій, присідаючи на лаву, він і справді втомився. — Коли всі довідаються: прогнав я біса, то й знатимуть, що не зі своєї волі чинила неподобенства, а через того клятого, і це він тебе мордував, а не сама себе.

— А мені здається, панотче, — вона звела на нього очі, і чернець знову уразився з її краси, а ще більше з того, що увіч подобала на ту, котру так тяжко колись кохав, — що в мені ніякого біса й не було, а чинила так усім на зло. Ніщо в мене не входило й не виходило.

— Оте «на зло» й був біс, — сказав Климентій покірливо, — його й забажай прогнати. А коли не відчула звільнення, то заклинання повторю, але треба захотіти. Тобто коли захочеш жити, як усі люди, й не поставати супроти людських приписів та звичаїв. Коли не буде тобі приємно чинити зло, бо зло людину руйнує й нищить. Добро, дитино, світ красить, а зло навпаки — потворить. Добро ростить, а зло пакостить. Добро несе надію, а зло — безнадію. Зло солодке позверх, а всередині їдке і трутне, добро ж навпаки — гірке позверх, а солодке й поживне зсередини. До добра стежка вузька, а до зла широка й прудка. Зло приходить саме, а добро треба покликати. Зло самосійне, а добро ростити треба й плекати.

Дівчина дивилася на нього із зачудуванням.

— Нудко вас слухати, панотче, — сказала, й крива всмішка лягла на її лице. — Дивує мене, що не спокушаєтеся мною. У вас що — жила всохла? — і раптом зашепотіла пристрасно. — Зачиніть, панотче, двері на гака, тоді мене й вилікуєте. Не допоможуть мені ваші заклинання, Євангелія, читання й молитви. Виженіть із мене диявола так, як чоловіки із жінками роблять. Можете й побити мене, й робіть зі мною все, що заманеться. А тоді зголосимо, що біса з мене вигнали, і не дістанете ганьби, бо те вам не далося.