Чтение онлайн

27 І поспитав у них про їх здоровлє, і каже: Чи здужає панотець ваш старенький, що мовляли? Чи ще жив?

28 Вони ж кажуть: В доброму здоровї раб твій, отець наш; іще жив. І понахиляли голови, та й уклонились до долївки.

29 І споглянув очима своїми, і побачив Бенямина, брата свого єдиноматернього, і спитав: Чи се брат ваш найменьший, що про його казали менї? І каже: Бог нехай милує тебе, дитино!

30 Замішався і зупинивсь Йосиф; поривало бо душу його до брата його, і шукав, де сплакнути; і увійшовши у ложницю, заплакав там.

31 І вмивши лице, вийшов, перемігся й каже: Подавайте хлїб сїль!

32 І подано йому окроме, а тим окроме, і Египтянам, що з ним обідали. Не можуть бо Египтяне їсти з Євреями; гидують бо тим Египтяне.

33 Посїли ж проти його, первенець по родовому праву свойму, а наймолодший по недолїцтву свойму; і дивувались вони один одному.

34 І посилались їм частки сперед його; більша ж була частина Беняминова над усї частки впятеро. Пили вони й попивали із ним у веселостї.

Буття 44

1 І повелїв Йосиф старшому над господою його говорючи: Посповнюй людям торби пашнею, скільки винесуть, і повкладай кожному гроші в усьтє торби його зверху.

2 А чашу мою срібну вложи в торбу меньшому і гроші його за пашню. І зроблено по слову Йосифовому.

3 День заднився, людей одпущено, самих і ослят їх.

4 Вийшовши вони з городу, не відойшли ще далеко, як повелїв Йосиф домозверхникові свойму: Гой! уставай, та вганяй слїдом за людьми; наздожени їх і скажи: Так се ви платите злом за добро?

5 Та ж се кубок, що пє з його пан мій; він же й ворожбу ворожить по йому. Зло вдїяли ви таке заподїявши.

6 Наздогнавши ж їх, каже по наказу сьому.

7 Вони ж йому: Про що говорить пан добродїй слова такі? Не таківські раби твої, не зроблять по слову сьому.

8 Ми ж тобі ті гроші, що познаходили в торбах у себе, вернули з Канаан землї: Як же б украли з дому в пана твого срібло чи золото?

9 У кого з рабів твоїх воно знайдеться, тому смерть, а ми будемо рабами панові нашому.

10 Він же каже: Нехай же й се, як мовляли, так буде. У кого воно знайдеться, нехай буде мій раб, ви ж чисті будете.

11 І метнулись, і скинув кожен торбу свою на землю, і розвязав кожен торбу свою.

12 І шукав, від старшого почавши, докіль дойшов до меньшого, та й знайшов чашу в торбі міеняминовій.

13 І пороздирали одїж свою, і навючивши кожен осла свого, вернулись у город.

14 Увійшов же Юда й браттє його до Йосифа в будинок, він же був там, та й попадали перед ним на долївку.

15 Каже ж їм Йосиф: Що се за дїло ви вдїяли? Хиба не відаєте, що нема такого ворожбита, як я?

16 Каже ж Юда: Що відкажемо панові добродїєві мойму, що промовимо? Або чим оправдуватись нам? Бог ізнайшов кривду в рабів твоїх. Оце ж ми раби панові добродїєві нашому, і ми й він, у кого знайшлась чаша.

17 І каже він: Таку річ не менї вчинити. Той, у кого знайшовся кубок, буде менї раб; ви ж ідїте до панотця вашого не зайняті в неволю.

18 Приступивши ж до його Юда, каже: Благаю й молю тебе, пане добродїю, дозволь рабові твойму промовити слова в уші пана добродїя свого, і не прогнївись на раба твого; ти ж бо єси з Фараоном рівен.

19 Пане добродїю! Питав єси в рабів твоїх словами: чи маєте отця або брата?

20 І промовили ми панові добродїєві: Є в нас отець старенький і хлопя старощів його, а брат його вмер, він же один остався у матері своєї, і панотець улюбив його.

21 Ти ж мовляв рабам твоїм: Приведїте до мене, щоб я споглянув на його.

22 І відказали ми панові добродїєві: Неможлива річ хлопцеві покинути панотця свого; коли ж покинув би панотця свого, умер би.

23 Ти ж промовив єси до рабів твоїх: Як не прийде брат меньший ваш, більш не бачити мете лиця мого.

24 Сталося ж, як прийшли ми до раба твого, панотця нашого, повідали ми йому слова пана добродїя нашого.

25 Каже ж нам панотець наш: Ідїть, ізнов та купіте трохи збіжа.

26 воМи ж відказали: Не можлива річ ійти! Коли ж брат наш меньший пійде з нами, пійдемо; бо шкода вбачати нам у вічі мужа громадського того, як брат наш меньший та не буде з нами.

27 Каже ж раб твій, панотець наш, до нас: Ви знаєте, що двох уродила менї жена моя.

28 І один пійшов од мене, і казав я: Певно розірвано його на шматтє, та й не бачив його й досї.

29 Коли ж оце візьмете й сього від мене, і станеться йому пригода, зведете старощі мої в смутку на той сьвіт.

30 Тим же то, як пійду я до раба твого, панотця мого, та хлопця не буде з нами? Душа ж бо його та звязана з душею малого,

31 Так станеться таке, що як побачить, що нема хлопця з нами, то певно й раби твої зведуть сиве волоссє раба твого, панотця нашого, смутком в землю.

32 Бо раб твій зробивсь порукою мойму панотцеві за хлопця, і ясив: Коли не приведу його до тебе, так нехай буду непрощений тобі до віку.

33 Тим же то буду тепереньки замість хлопця тобі рабом, а хлопець нехай іде з браттєм своїм.

34 Як бо менї йти до панотця, хлопця ж не буде зо мною? Не мушу вбачати лихої години, що побє панотця мого.

Буття 45

1 І не здолїв більш перемогати себе перед усїма, що стояли навкруги, і закричав: Геть усї від мене! І не зісталось нїкого при Йосифі, як признававсь браттю свойму.

2 І заплакав у голос, і почули Египтяне й уся господа Фараонова.

3 І каже Йосиф браттю свойму: Я Йосиф! Чи жив іще панотець мій? І не здолїли брати відказати йому; стрівожились бо перед ним.