Чтение онлайн

Ґіль (задихаючись): І з того помішався. Зле, що з мене слабкий спостерігач — я не добачив можливих змін. Боявся я, що він лиш грається з тобою, хоче глуму. Даремні підозріння!

— Стоп! Стоп! Зупинилися! Леббенч, сонечко, що ти витворяєш? Ти знаєш що у тебе на томограмі? Не знаєш? То я тобі скажу. Стан, близький до оргазму. Ти що, здуріла? Чи ви всі моєї смерті хочете? Послухай, дівко, в тебе кров із задниці ллється, тобі камера весь епітелій розпанахала, а ти кінчати збираєшся? Мазохістка довбана. А я думаю, що це ти за атсєбятіну понесла. Ти бачила таке в сценарії, га? Обмовки просто за Фройдом, блін. Ти в цій сцені страждати повинна, а не кінчати. Ми тут грьобану трагедію ставимо, а не водевіль. А в тебе томограма червона, як помідор. До речі, дівчата, для наступного епізоду помідори готові? Я ж казав, без шкірок. Швидко, взяли ножі і почистили. Леббенч, послухай, ти ж не перший рік у справі, що за вибрики? Сканери, кажеш, невідреґульовані? Знаєш, що, дєточка, ти мені тут лапшу на вуха не вішай. Я за це причандалля півмаєтку віддав. Тут не буває такого — невідреґульований. Фірма гарантує. На «Eyewash» ще ніхто не нарікав. Усе тут відреґульоване, крім твоєї задниці. Ви подивіться на неї — все життя фригідна, як гуска, а тут кінчати зібралася. Що, мистецтво так подіяло? Так далі піде — в рекламу підеш зніматися, я тобі обіцяю. Нє, давай на роботі ще й задоволення на шару отримувати. Просто пінцет якийсь. То клізму вона не зробить, то стіхострадатєльство в канонічний текст тулить, ще й оргазму хоче. Я тобі ще раз кажу. На томограмі повинна бути жовта пляма, а не ці твої пурпурові пуп'янки простого бабського щастя. Нічого я коректувати не буду. Ти професіоналка, а я не терплю комп'ютерної графіки. Якби я хотів анімацію робити, то на хріна ви взагалі мені всі тут здалися. Я б сів собі із Владом у студії і за тиждень усе б зробив. У нас тут, блін, серйозне кіно, а не забавки голлівудські. Порадниця знайшлася. Може, ти ще й у «Зоряних війнах. Епізод шіснайцять» зіграти хочеш? Слухай, останній раз кажу — підеш в рекламу прокладок на хрін. Я тобі влаштую таку радість. Так, дєвки, з помідорами закінчили? Обколіть цій дурепі геніталії анестезином, а то ще вмре від кайфу. Перезнімемо цей епізод завтра. Роз, ти вже готовий? Статисти, готові? Зараз сцену груповухи зробимо, і на сьогодні все. Задовбали ви мене в кінець. По місцях усі! Камера! Світло! Мотор! Сцена третя, дубль перший. Jazda!

Ґіль: Шановна панно!

Роз: Найдорожча панно!

Леббенч (розставляючи ноги): О, мої добрі друзі! Як поживаєш, Ґільденстерне? А ти, Розенкранце? Як вам ведеться, панове?

Роз (збуджуючись): Як усім пересічним членам цього світу.

Ґіль (збуджуючись): Добре вже й те, що не занадто добре. Не сидимо на вершечку клітора у Фортуни.

Леббенч (повертаючись задом): Але й не в її анусі?

Роз (знуджуючись): Так само ні, принцесо.

Леббенч (випинаючи зад): Отже, перебуваєте десь так на висоті її входу, а може, і в самому центрі її солодощів?

Ґіль (знуджуючись): Ну так, досить скромно, але зі смаком.

Леббенч (жестом запрошуючи в себе): І вона впускає вас у своє найсмачніше місце? Зрештою, всі знають цю Фортуну як відому курву. Маєте новини?

Роз (прилаштовуючись до заду Леббенч): Жодних, принцесо, за винятком того, що світ почеснішав.

Леббенч (натужно посміхаючись): У такому разі близький його кінець. Але ця новина далека від правди. Спитаю значно конкретніше: чим ви так не догодили тій шльондрі Фортуні, що заслала вас у цю тюрму?

Ґіль (прилаштовуючись до заду Роза): Тюрму, кажете?

Леббенч: Ліжко — це тюрма.

Роз (натужно посміхаючись у камеру): Тоді і світ — тюрма.

Леббенч (збуджуючись): І яка! З багатьма карцерами, катівнями, підвалами. А наше ліжко — серед найдосконаліших.

Роз: Нам так не здається, принцесо.

Леббенч: Отже, вас це не стосується. Самі по собі речі не бувають добрими чи поганими. Вони такі, як ми про них думаємо. Для мене ліжко — це тюрма.

Роз (подаючи Ґілеві знак сповільнити темп): Це ваші амбіції таким його зробили. Воно затісне для вашого мислення.

Леббенч (манірно): Господи, та мені достатньо й горіха на патичку, аби почутися вдоволеною — тільки б не снилися порнографічні сни. Затісне… Затісним буває лише зад немовляти, друже.

Ґіль (пришвидшено дихаючи): Саме у снах сидять ваші амбіції. Бо людина амбітна здається собі самій лише сублімацією власних снів.

Леббенч (пришвидшено дихаючи): Але ж і сон є тільки сублімацією ментального потенціалу, потенціалу, потенціалу.

Роз (пришвидшено дихаючи): Правильно, правильно, але амбіція — це щось, настільки ненама… ненама… ненамацальне й плинне, що є всього лише сублімацією сублімації.

Леббенч (задихаючись): 3 цього виходить, що жебраки без амбіцій є повнокровними людьми, в той час як високі королі чи герої насправді є лише субліматорами цих жебраків. Чи не краще піти пошукати двірських? Слово честі, я не в тому стані, аби вправлятись у логіці.(Стогне.)

Обидва (стогнуть): Ми до ваших послуг, бля-я-я.

Леббенч (зупиняючи Роза): Тільки не це. Я не хотіла би прирівняти вас до решти моїх слуг та їхніх послуг. Деякі з них, відверто кажучи, вже й так мені чудово прислужилися. Але якщо по-чесному, між нами, друзями, чого ви все-таки опинилися тут, в моєму ліжку, в моїх кишках?

Роз (зупиняючи Ґіля): Щоб вас відвідати, це був єдиний привід.

Леббенч (змінюючи позицію): У такої, як я, німфоманки(показує пальцями «лапки») навіть і вдячності не вистачає, та все ж дякую вам, хоч уся ця подяка не вартує й півпенні. Отже, ніхто не викликав вас? Це була суто ваша думка? Ви приїхали з власної волі? Кажіть, але чесно. Як усе було?

Ґіль (змінюючи позицію): Що мали б ми сказати, панно?

Леббенч (запускаючи Роза в рух): Та будь-що, лиш би в'язалося. Вас викликали сюди, це зізнання на вас написане, ви як слід не вмієте маскуватися. Я знаю, то наш добрий король з королевою вас викликали.

Роз (запускаючи Ґіля в рух): Навіщо, принцесо?

Леббенч (знуджено-збуджено): А це вже ви мали б мені розказати. Благаю вас як ваша подруга, підстилка, найближча блядь, заклинаю всіма святощами, котрі згадав би в цю мить значно патетичніший від мене промовець — говоріть просто і без варіантів: вас викликали чи ні? Якщо любите мене хоч трохи, скажіть.

Ґіль (виходячи з Роза): Так, принцесо, нас викликали.

Леббенч (витягаючи з себе Роза): Тоді я розповім вам навіщо. Таким чином це буде лише мій домисел, і ваша секретна місія на заклик короля й королеви не втратить ані пір'їни своїх почестей. Останнім часом — з невідомих мені причин — я втратила радість життя, закинувши навіть свої щоденні вправи. І дійсно, почуваю себе в такому тяжкому настрої, що ця бездоганна конструкція, це ліжко видається мені лише безплідним прибережним каменем, а цей фантастичний балдахін над нами, це повітря — ви лише гляньте на це сміливе склепіння неба, на цей найвищий дах, посипаний золотими вогнями — видається хіба що огидним нагромадженням нездорових випарів. Як майстерно склепано людину! шляхетність у думках! безмежні можливості! доцільність і відповідність тілобудови та рухів! нагадує вчинками ангелів! розумом дорівнює богам! втілена краса світу! вінець творіння! А як на мене, то лише квінтесенція пороху. Не потішить мене жоден чоловік — і жодна жінка, хоча своїми посмішками ви ніби натякаєте на власну думку.

Роз (почуваючись покинутим): Панно, ніякої такої думки в нас і не було.

Леббенч (розглядаючи золотий вібратор): Тоді чого ви сміялися, почувши, що люди не тішать мене?

Роз (розглядаючи анальні кульки): Подумалося, принцесо, що раз не тішать вас люди, то й актори можуть сподіватися вельми стриманої від вас гостинності. Ми їх обігнали дорогою сюди — вони саме їдуть запропонувати свою гру.

Леббенч (запихаючи вібратор у зад Розові): Що це за актори?