Чтение онлайн

Здається, Като не помітив, що Нонг накинув тепер років з п'ять.

— Чорний? — знову спитав Като.

— Так. Що ж тут дивного?

— А які з ним були люди?

— Знову ж я казав: кілька провідників, слуг.

— А що він там робив?

— Не знаю. Я бачив його мимохідь. Здається, полював; крім того, я одним вухом чув, що він шукає якісь плантації.

— А ти б пізнав його, якби побачив знову?

Цього разу Нонг задумався, як краще відповісти.

— Не знаю. Я його зовсім мало бачив, — невпевнено промовив він.

— Ну то я тобі відкрию секрет, чому я так цікавлюся цим паном. Ти кажеш, що він хоче знайти землю під оренду. Сам знаєш, справа це нелегка. Ну, а я саме знаю відповідну ділянку. Коли ми знайдемо цього пана і запропонуємо йому землю, то можна буде добре заробити і від нього і від того, хто здає, бо пан цей, видно, багатий і грошей не пошкодує. Заробіток поділимо на двох — от і вся справа. Тепер розумієш?

Нонг зрозумів: Като хоче використати його, щоб знайти «тих». І придумав непоганий план. Ну що ж? Буде краще, коли Нонг весь час буде поруч з цим шпигом, щоб попередити «тих». За таких умов знайдеться випадок і назавжди позбутися його.

— Це було б дуже добре! — ніби радісно відповів Нонг.

— І це в значній мірі залежить від тебе. Ми б поїхали разом. Якби ти міг пізнати його, особливо, якби ти хоч приблизно міг знати, де його шукати, тоді ми швидко зробили б свою справу.

Нонг якось чув тоді в лісі, що хтось там збирається їхати в Суракарту. Але сказати про це шпигу він побоявся, бо той може кинути Нонга і поїхати сам. Тоді Нонг стане злочинцем, зрадником.

— Цього не знаю, — відповів він, подумавши.

— А ти краще подумай: може, щось чув? Хоч приблизно. Тобі ж краще буде.

Крики і суперечка серед матросів визволила Нонга од відповіді. Всі підхопилися: у кутку заблищали ножі, револьвери. Але зараз же з'явилась поліція і припинила сварку. Видно, поліція тут була завжди напоготові.

Після того Като зацікавився іншим. У вікно він побачив, що на набережній, проти таверни, виносили з корабля труну. Група китайців зустрічала її, всі плакали, голосили. За труною з сумним виглядом сходив з корабля китаєць, який, очевидно, привіз небіжчика.

— Цянь-Фу?! — пізнав його Като і дуже здивувався.

Китайці надзвичайно шанують свою батьківщину. Де б китаєць не був, він ніколи не втрачає з нею зв'язок. Завжди він прагне повернутись додому. І коли помирає, то просить, щоб труп його перевезли і поховали на батьківщині. Зрозуміло, таке бажання можуть виконати лише багаті китайці, але загалом на всьому світі таких набирається чимало, тому подорож китайських мерців є досить звичайною справою.

З часом цей звичай почали застосовувати навіть до тих покійників-китайців, які народилися не в Китаї, а на чужині. Тому привезення померлого китайця на Яву було нерідким явищем.

Але Като, очевидно, зацікавився не цим.

— Ходімо! — торкнув він за руку Нонга і вибіг з таверни.

Підійшовши до процесії, Като звернувся до однієї жінки, яка надто вже старанно виявляла розпач.

— Кого везете?

— Ой-ой-ой! Батько, батько повертається в такому вигляді! — відповіла вона крізь сльози.

Потім підійшов до Цянь-Фу.

— Добрий день, Цянь-Фу! Кого везеш?

— Батька довелося привезти. Велике нещастя. І коштує скільки!

Като відійшов і посміхнувся. По-перше, Цянь-Фу, як знав Като, був не настільки багатий, щоб дозволити собі таку розкіш. По-друге, та жінка не була ні сестрою, ні дружиною Цянь-Фу. І, по-третє, батько Цянь-Фу народився і жив у Китаї.

— Ходімо проводжати цього небіжчика, гроші заробимо, — підійшов Като до Нонга.

Той здивовано глянув на Като.

— Чого дивуєшся? Сам побачиш. Я ж казав, що навчу тебе жити на світі.

І вони приєднались до процесії.

Вже вечоріло, коли вони підійшли до китайського кладовища. Китайці швидко, абияк засипали труну і розійшлися. Але Като навіть і не чекав кінця. Він повів Нонга назад у місто і купив два заступи.

Нонг догадався, що задумав цей шахрай.

— Ну ні! На таке діло я не піду! — запротестував він.

— Дурний! Кажу ж тобі, що заробити можна.

— Таких заробітків я не хочу, йди собі сам.

— І піду! — вперто сказав Като. — А ти пожалкуєш. Ти навіть ще не знаєш, у чому тут справа, а вже відмовляєшся.

— У чому ж?

— Ходім, тоді побачиш.

Що тут було робити? Покинути його — значить, покинути «тих», відмовитись від допомоги їм, знати, що їм загрожує небезпека, і нічого не зробити. Доля так зв'язала Нонга з цим негідником, що треба або погубити «тих» або «приятелювати» з ним до кінця. Погубити «тих» Нонг не міг і пішов за Като.

Було вже зовсім темно, коли вони повернулись на кладовище. Підійшли зовсім з іншого боку і, натикаючись в темряві на могильні камені, почали тихенько підкрадатися до свіжої могили.

Серце Нонга стискалося від жаху. Чого було варте вже саме блукання вночі по якихось китайських могилках! А тут ще невідома, підозріла і, мабуть, небезпечна мета. Але мета Нонга була серйознішою і, зціпивши зуби, він ішов за Като.

Нарешті, підійшли до свіжої могили.

— Тепер давай копати, тільки швидше! — наказав Като і взявся за роботу.

Але Нонг не поворухнувся з місця.

— Мені це не треба, — відповів він рішуче.

— Та тут же багатство!