Ольвія
Шрифт:
У хвилини туги з'являвся він.
Бачила Ясона сяючого, з ніжною блакиттю в гарних очах. Так і не зійшлися їхні дороги… Ясон, Ясон, ясне сонечко…
Батько мене, по суті, продав, рідне місто й пальцем не ворухнуло, щоб мене порятувати, навпаки, раділи городяни, що відкупилися од кочовиків мною… Один ти в мене лишився, Ясоне, лишився далеко звідси, за Гостинним морем, в незнаних Афінах. Але жоден скіф, навіть уся їхня орда, не заборонить мені думати про тебе, хлопчику. Хоч ти й далеко, але ти поруч, не за морями, не за горами, не за степами, а поруч… Бачу твої блакитні очі, думаю про тебе, згадую… А згадувати минуле – то єдине, що зостається мені робити у цій кибитці…
Пригадувала, крізь сльози пригадувала…
У дитячі роки Ясон був великим фантазером і мрійником. Все любив вигадувати страшні й чудернацькі історії та різні неймовірні пригоди, що буцімто з ним траплялися.
Починав завжди так:
– Потемніло одного разу сонце, з'явилося у наших краях страшне-престрашне страховисько… Ще зліше, як Горгона [8] . На Горгону глянеш – у каменюку перетворишся, а на нього зиркнеш – дим піде з тебе!
8
Горгона – жіноче чудовисько, погляд якого всіх, хто дивився на неї, перетворювала в камінь (грец.).
– А що воно таке… страховисько?.. – вдаючи, що їй лячно, пошепки запитувала дівчина. – Та ще й страшне-престрашне?
– Будь ласка, сиди і слухай уважно, – супився маленький оповідач і весь аж переповнювався значимістю того, що розказував. – Хіба ж невтямки? Замість волосся у нього змії, як у старої Мегери [9] . Страхо-овисько-о… З одним оком, як циклоп. Крила в нього отакезні. Як махне ними – буря гуде, сонце меркне, дерева лягають по землі, а на морі аж до неба хвилі здіймаються. От яке страховисько з'явилось одного разу в наших краях!
9
Мегера – уособлення гніву і мстивості, зображувалась жахливою жінкою із зміями замість волосся (грец.).
Ольвії і весело, і ніби трішки аж страшно.
– Ну й вигадник ти! І де таке страховисько взялося?
Ясон думає мить, а тоді рішуче вигукує:
– Коли ти дізнаєшся, що воно тебе викраде і на край світу в пазурах понесе, тоді буде не до сміху!
– Ой, страшно! – сміється дівчина. – І хто ж мене порятує?
– Н-ну… – мнеться Ясон і невиразно додає: – Один із славетних наших героїв.
– Може, Геракл? Більше мене рятувати нікому.
– Ну, Геракл уже всі свої подвиги здійснив.
Дівчина весело дивиться на нього і сплескує руками.
– Чи ж не ти, бува, хлопче? – А в самої очі так і сяють, так і сяють. – Більше нікому мене, нещасную, рятувати.
Пом'явшись-повагавшись, Ясон скромно признається:
– Ну… хоч би і я. А що? Он Ахіллу було тільки шість років, а він уже левів та вепрів убивав!
– Так то ж Ахілл! – І дівчина стрибає на одній нозі перед розгубленим хлопцем. – То ж герой, а ти… Ой, не можу, ой, не можу… Ясон – герой! Ха-ха!..
– А ти не смійся!..
– Так смішно ж…
Фантазії Ясона починалися однаковісінько (яке-небудь найжахливіше страховисько, котре і уявити важко, негадано викрадає Ольвію) і так само закінчувались (Ясон після запеклої битви героїчно перемагає те всесильне страховисько і щасливо звільняє дівчину. Живу-живісіньку, тільки злякану трохи).
– І не страшно тобі, – насмішкувато доскіпувалась вона, – із страховиськами на герць ставати?
– Я не відаю, що таке ляк! – вперто вигукує хлопець.
– Може, скажеш, що ти й самої Ламії [10] не боїшся?
10
Ламія – фантастичне чудовисько, що пожирає дітей і живиться їхньою кров'ю. Ламією лякали дітей (грец.).
Ясон на мить задумується: Ламія? Це страховисько тим живе, що пожирає дітей, і батько, тільки, бувало, почне пустувати Ясон, застерігав: «Ой, гляди, щоб тебе Ламія не схопила та не згламала!»
Та заради Ольвії Ясон готовий на все:
– І Ламії не боюсь!
Ольвія тоді кепкувала, а самій радісно й утішно було, що заради неї маленький Ясон ладен битися з усіма потворами світу.
…О, то було незабутнє дитинство!
Похитуючись у кибитці, Ольвія, забувши про сльози, що течуть і течуть по її щоках, все згадує і згадує, бо тільки у спогади можна втекти від жахливої дійсності, а згадуючи, забуває про все і посміхається сама до себе, посміхається крізь сльози.
Спливли роки. Ольвія одного разу, ніби між іншим, нагадала:
– А страховисько ще й досі не летить. Оте страшне-престрашне, котре мене крало й на край світу несло, а ти, відважний герою, безстрашно мене звільняв із пазурів.
Юнак густо почервонів.
Від маленького фантазера Ясона з її дитинства у ньому хіба що лишилися блакитні очі та білявий чубчик, що стирчав так же смішно й задерикувато, як і раніше. Перед нею стояв стрункий юнак з ніжними, як у дівчини, рисами обличчя, сором'язливий, мовчазний. Він ніяково переступав з ноги на ногу, червонів, губився… А їй було приємно дивитися на нього, зніяковілого, із задерикуватим чубчиком і… гарного.
– Чи, може, ти вже не хочеш мене визволяти із пазурів того страховиська? – перепитала вона і чомусь зашарілась.
Вони стояли одне проти одного, стояли схвильовані, розгублені.
– Ні!.. – раптом палко вигукнув він.
Вона засміялась, аби не показувати своє розгублення.
– Невже мій Геракл наситився подвигами?
Він дивився їй прямо у вічі.
– Страшне-престрашне страховисько більше ніколи не посміє тебе навіть чіпати!
– Цікаво. Чому? – Ольвія почервоніла, бо спіймала себе на тому, що з хвилюванням чекає його відповіді.
І тоді Ясон зважився.
Хитнувся до неї невловимим рухом і несміливо ткнувся губами в її губи… Вона тихо скрикнула. Ніби злякавшись свого вчинку, Ясон притьмом кинувся навтьоки… Ольвія, сама не розуміючи від чого, засміялась. Він утікав, а вона сміялась…
І тепер вона крізь сльози посміхається, пригадуючи, як він ткнувся губами в її губи…
Невдовзі після того випадку Ясон на трієрі поплив до Афін – за наукою до тамтешніх мудреців.
Попрощалися вони стримано і соромливо. Ольвія все ще відчувала той несміливий дотик його губ на своїх губах, тому не підводила голови, щоки її пашіли, а на губах блукала якась дивна посмішка. Ясон теж губився, щось намагався їй сказати наостанку, але так і не зважився…